Хоча на шляху до мрії було чимало перешкод. У 2003 році в Лас-Вегасі вона здобула титул Miss Universe International. Нині Аліна – мама донечки, успішна жінка, засновниця та викладачка музичної школи, яка носить її ім’я. Під її крилом вийшло чимало талановитих та успішних людей. Під час нашої розмови вона постійно усміхається і дивується, чому так мало позитивних людей зустрічає у місті. Тому через наше видання бажає бути більш оптимістичними.
– Я корінна вінничанка. Закінчила школу №2. Ще у дитинстві стала захоплюватись музикою, хоча у моїй родині цього раніше не було. Саме тому пішла навчатись до музичної школи №1, грала на скрипці та підробляла в оркестрі, – розповідає вона. — Далі був факультет струнно-смичкових училища імені Леонтовича та педуніверситет. На другому курсі я стала працювати у дуже відомій на той час групі «Грай». Не лише грала на скрипці та клавішних, а й співала. Разом ми об’їздили чимало міст, перемагали у престижних конкурсах та мали своїх прихильників. Втім, на початку 2000-х моє життя кардинально змінилось. Познайомившись із коханим, прийняла рішення переїхати до Америки. Там вийшла заміж і дуже мріяла продовжити заняття музикою. Адже професіоналу потрібно завжди себе тримати у формі. Так я потрапила до музичної консерваторії Північної Каліфорнії.
Коли зіграла — співробітники були приємно вражені. Вони мені запропонували бути викладачем гри на скрипці. Мову добре не знала, тож постійно сиділа над книгами й вдосконалювала знання. Писала конспекти англійською, далі пішла паралельно навчатись у коледж. Обрала іноземні класи, вивчала історію Америки та історію мистецтв. Коли покращила знання мови, стала викладати ще й гру на фортепіано та вокал.
Та на цьому наша землячка не зупинилась. Навпаки, ризикнула та відкрила власну музичну школу Alina’s Music Studio.
– У мене може займатись будь-хто, незалежно від віку та освіти. Є такі, хто хоче професійно займатись або просто любить музику, є такі, для кого це чудовий спосіб зняти стрес. Мені дуже подобається працювати саме із дорослими, адже вони вдома приділяють особливу увагу музиці, більше практикуються, – продовжує розмову Аліна Адамс. — Видно, що вони самі цим горять, їм це потрібно. Викладаю я вокал, гру на скрипці та фортепіано. Через мене пройшли сотні, як не тисячі, людей. Майже всі американці. Бо у тому районі Філадельфії, де я живу, мало українців та російськомовних. Є лише одна дівчинка, батьки якої з Білорусі та Росії. Це й добре, бо мене більшість цінує. Насправді рівень музичної освіти в Америці не дуже, у нас у рази сильніший та кращий. До мене приїжджає займатись дівчинка-старшокласниця за програмою з Швейцарії, то організатори попросили взяти її саме до класу обдарованих дітей, бо зі звичайними через два місяці їй буде нудно. Чимало із моїх вихованців брали участь і перемагали у відомих конкурсах та фестивалях. Вихованка Еммі Сірато вже має свій кліп. Є в мене і бабуся, яка в 73 роки навчилась грати на скрипці для душі. Вважаю, що все залежить від людини. Коли є мета – все вийде.
Цікаво, що у Філадельфії всі одягаються дуже просто — шорти та футболки. Місцеві викладачі музики, не рахуючи шкіл, теж над цим не заморочуються. Тому коли до мене приходять займатись люди, вони трохи в шоці, бо я завжди виглядаю красиво та елегантно. Це свідчить про те, що я рада їх бачити. У свою чергу, вихованці також мене наслідують, і це чудово. Завжди керуюсь висловом Антона Чехова про те, що все у людини має бути прекрасним – і душа, і думки, і одяг.
У вільний час Аліна Адамс обожнює подорожувати, адже це завжди нові враження та натхнення. Нещодавно жінка повернулась із Перу, де підкорила «веселкову гору». На висоті 4600 метрів вона зіграла на скрипці пісню із фільму «Волшебник изумрудного города».
Віталіна Трудько
