Українську мову забороняли, принижували, витісняли зі шкіл, книжок і церков. Від Валуєвського циркуляра 1863 року до Емського указу 1876-го — століттями імперія намагалася змусити українців мовчати. Історики нараховують сотні актів і обмежень, спрямованих проти українського слова.
Але мова вижила. Бо її берегли матері й бабусі, нею співали колискові, молилися, писали вірші й ішли в бій.
І сьогодні українською звучить найстрашніше й найсвятіше. Але чому досі у церквах МП за спочилими українцями навіть за загиблими воїнами співають — «Вечная память»?
Це не старословʼянська як дехто бреше – це те саме підступне бажання повернутись у імперію зла, яка розвʼязала геноцид проти нації. Ворог добре знає, що шлях до знищення України саме через мову.
Мова — це не просто слова. Це пам’ять, гідність, коріння і зброя, якої боїться ворог. Бо народ, який говорить своєю мовою, пам’ятає, хто він є. А народ, який пам’ятає себе, неможливо знищити.
Бережімо українську. Говорімо нею. Молімося нею. Бо наша мова — наша свобода!
З Днем української писемності та мови наш ВЕЛИЧНИЙ народе!
Ваш «33-й»
