Тисячу років тому святий Феодосій запровадив у Печерському монастирі суворий Студійський устав – правила чернечого життя. Згідно з уставом, будь-яке особисте накопичення грошей чи майна ченцями було суворо заборонене.
Попри це монахи час від часу впадали у таку спокусу. Але на сторожі стояв ігумен, який особистим прикладом і непримиренним ставленням викорінював це зло з обителі. Преподобний Феодосій періодично ходив по келіях, і, як свідчить Печерський патерик, «коли щось знаходив чи що їстівне чи одяг зверх встановленого (статутом) чи інше якесь майно, то, забравши у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху».
«Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте», – про такий заповіт Феодосія пише Нестор Літописець у «Повісті врем’яних літ».
Наступники Феодосія суворо дотримувалися такого монастирського порядку впродовж століть. Про це красномовно свідчить історія, яка сталася у Печерській обителі за архімандрита Єлисея Плетенецького (16 століття). Знайшла її у записах Петра Могили:
У монастирі помер старець. Прибираючи його келію, монахи надибали сумку срібла і одразу віднесли її ігумену. Коли ігумен з’ясував, що у передсмертній сповіді старець не зізнався про ці гроші своєму духівнику, то зупинив чин похорону і на очах всієї братії «взявши гроші, із плачем жбурнув їх на тіло у гроб і рече: «Срібло твоє буде з тобою в погибель».
Заповітів своїх святих засновників у монастирі дотримувались до 1754 року – саме до того часу усі найвищі духовні посади у Києво-Печерській лаврі обіймали лише українці за походженням. А потім життя в Печерській обителі перепрофілювали відповідно до наказів московських царів.
Найбільше до запровадження нових порядків у Києво-Печерській лаврі долучилася московська цариця Єкатерина ІІ (Євген Маланюк називав її «коронованою повією»). Цариця мала батальйон коханців (про це докладно писав її особистий секретар Храповицький) і задля ефективнішого обігу любасиків вона надумала запровадити церковну реформу. Формат реформи передбачав секуляризацію (себто відібрання) церковних та монастирських земель, маєтностей і цінностей та передачу їх у царську казну.
Важливо знати, що споконвіку землі та маєтності монастирі отримували від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ.
Єкатерина розчерком пера перепрофілювала заповіти небіжчиків і присвоївши колосальні монастирські багатства, винагороджувала ними численних любасиків за доблесні «подвиги» у своїй спальні.
Після єкатерининської реформи Лавра втратила економічну незалежність, а всіх монахів перевели на зарплату з царської казни.
Століття на зарплаті з казни призвели до відповідних наслідків. Їх чудово ілюструють два записи зі щоденників сталінського в’язня, єпископа Варнави (Беляєва) періоду 60-х років ХХ століття.
Перший: «Среди монахов лавры много агентов».
У другому записі йдеться про монаха, який хизуючись новими чоботами, розповідає про життя у Печерському монастирі: «А что же, теперь каждый из нас получает по 500 рублей в месяц, обед и ужин, отопление, освещение и келью. Жить можно…»
Наостанок запитала ШІ про масштаб вивезення майна представниками УПЦ МП у березні 2023 року. Отримала відповідь
Представники УПЦ (МП) вивозили майно вантажівками, фурами та численними приватними авто. Оскільки процес тривав безперервно понад тиждень, точний загальний підрахунок машин правоохоронці публічно не оголошували.
Вірю, що цими фурами з Лаври остаточно вивезли й московські порядки, а звільнена від імперського ярма тисячолітня українська святиня знову стане на службу Богу та Україні.
