17-річний Сергій Гончарук з Донеччини міг стати ким завгодно – кухарем, зварювальником, психологом.

Але найбільше він хотів просто допомагати людям. І саме за це заплатив найдорожчим.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, їхнє село Новоселівка-3 опинилось у напівкільці – евакуації не було. Родина Світлани жила в підвалі разом із сусідами.

А Сергій разом зі старшим братом Толіком не міг сидіти склавши руки.

Коли люди почали виїжджати з села, багато хто залишив своїх тварин – не було кому їх доглянути.

Через дорогу від хати стояла корова, яку господарі кинули: вона кричала вдень і вночі, бо її ніхто не доїв і не годував.

Неподалік залишився прив’язаний собака, який не міг сам собі знайти їжу. Були й свині, зачинені в хліві.

Сергій не міг цього чути. Він приходив до мами і просив:

“Мамо, ми підемо її відв’яжемо, ми не можемо це слухати. Мамо, там собака лишилася прив’язана, потрібно її погодувати”.

Мама сварила їх, щоб менше ходили селом. Але хлопці нічого не боялись.

Зранку 23 квітня в селі було тихо. Сергій з Толіком пили каву в будинку, а потім пішли по воду.

Через пів години почався обстріл. Дві з половиною години родина сиділа в підвалі, поки снаряди падали поруч.

Коли все стихло, сусід пішов шукати хлопців. Повернувся швидко. Дивиться на маму і мовчить.

– Хто? – спитала вона.

– Сергій…

Юнак лежав біля криниці. А Толіка поряд не було. Його не знайшли, він досі вважається зниклим безвісти.

Домовини не було. Яму викопали в садочку – так і поховали сина під вечір.

О п’ятій ранку Світлана зібрала всіх дітей і через поле вивела їх із села.

Встигла схопити лише шкільний випускний альбом. Хтось із дітей – телефон, хтось – ланцюжок на руку. І все.

24 квітня родина виїхала. 3 травня село захопили російські війська.

Сергія ніхто не перепоховав. Він досі лежить у тому садочку.

“Коли обмивала Сергія, я не плакала. Кричала та ревіла, як вже опинилась у безпеці. Тепер іноді, коли всі розходяться спати, я залишаюся сама і починаю думати: а де мої сини?

Ми досі не змогли нормально поховати Сергія. А про Толіка взагалі нічого не відомо…”

Йому було 17. Він просто хотів нагодувати чужого собаку і відв’язати корову.

Не забудьмо. Не пробачимо.

Олег Байрак