Вже щоночі летить рашистська смерть на наші голови. І не викручує пальці у терористів, які, перехрестившись, певно, зі зверненням до свого Бога: «Госпаді, памагі пабольше убіть бандеровцев», — знову натискають на кнопки «пуск».
І не боїться вже кремлівський воєнний злочинець нічого і нікого. Він знову відчув смак крові, його бояться і з ним відверто заграють сильні світу цього. Здається, йому дали картбланш на знищення України.
На жаль, вже ніхто і ніде в Україні не може залишатися у безпеці. І навіть найзавзятіші спроби влади захистити народ заспокоюють лише до перших реальних прильотів по енергосистемі, водоканалах і котельнях. Готуємось жити під землею, підзбируємо «тормозок» на випадок блекаутів і, зціпивши зуби, спостерігаємо, як знищуються виробництво, медицина, освіта, злітають ціни й інфляція зжирає важку воєнну копійчину. Навіть якщо ми називатимемо її «шагом».
Народ поволі втрачає інтерес до кадрової м’ясорубки на владному Олімпі. Народ збився з рахунку, скільки украв попередній прокурор і прогнозувати, скільки вкраде наступний. Народ вже ставить ставки на рішення суду по Крупі. І більшість ставить на те, що по ній закриють кримінальну справу. Бо ніби у неї дуже впливовий «дах» у вищих ешелонах влади.
Народ сперечається, у кого із наших можновладців краща муза-коханка. І перестає дивуватися, як так виходить, що найбільші злодії, які реально перешкоджають обороноздатності ЗСУ, разом із вкраденими бюджетними грішми проскакують через державний кордон та чому не знаходиться на них прикордонника із веслом…
Ці риторичні запитання і цей осінній депресняк, звісно, слушні. Але говорімо відверто. Як диктатор путін аргументує світові своє прагнення повної капітуляції України? Найголовніший зараз його наратив — це «генетична спорідненість народів, історичні російські землі, одна віра і мова».
І хто дає йому підгрунтя для цих пропагандистських виправдань страшної агресії проти українців? Хто кричить у Лаврі, що «у нас ідуть гонєнія на істінную вєру»? Хто щонеділі іде до московської церкви молитися за здравіє духовного ідеолога цієї геноцидної війни? Хто влаштовує скандали та судилища із переходом вірян до Української церкви? І хто разом із владою має пошвидше закрити цю тему, щоби вибити із пропагандистського арсеналу агентів фсб цей болючий аргумент?
Бо у багатьох адекватних людей у світі виникає логічне запитання: «Як можна оплакувати своїх убитих окупантами родичів і одночасно молитися за Божу Благодать для їхнього вбивці?» Чотири з половиною роки повномасштабної війни московська п’ята колона попів грає у команді путіна і водить за носа сотні тисяч українських віруючих.
І знову люди встромляють свої хрещені голови у московське ярмо, аби потім знову гірко плакати за рідною мовою і заливати своє горе горілкою разом із безправним своїм «генетичним старшим братом» із Удмуртії чи Республіки Соха.
Стосовно мови — всім відомий ще один наратив окупантів: росія там, де розмовляють російською. Здається, цей аргумент ще делікатніший за віру. І крайнощі тут, як показує досвід, не завжди доречні. Але в нашому випадку — це вже не просто «мовне питання», це зброя, яку російські терористи використовують проти української держави, намагаючись її знищити.
Саме через це кожному наодинці зі своєю совістю, відповідальністю за долю своїх дітей та онуків варто розібратися, за кого він. І в якій країні він сам хоче жити: цивілізованій, справедливій і демократичній чи у східній імперії, де від народження вчать агресії та ненависті до всього світу і де життя людини нічого не вартувало і не вартує?
Не закриваємо тему відповідальності народних слуг, сімейних підрядів у коридорах влади, зручних для корупційних схем чиновників і правоохоронців, залежних ЗМІ, мажорів і високопосадовців із російськими паспортами.
Цей спадок «папєрєдніков» сильно обтяжує нашу боротьбу за незалежність, але, як казала моя баба Палажка, це за те, що не молилися і були нерозбірливими. Війна багатьом розкрила очі і на наші Авгієві стайні. Ми їх обов’язково розчистимо, якщо збережемо державність.
І будемо вітатися: «Доброго ранку!», а не запитанням: «Куди сьогодні прилетіло?»
Анатолій Жучинський
