Відповіді на класичні питання «Що сталося? Хто винен? Що робити?» шукаємо в розмові з доктором економічних наук, колишнім очільником області, лідером ГО «Ми – Вінничани» Валерієм Коровієм. Говоримо зокрема про те, що Казначейство «заблокувало» кошти територіальних громад.

– Насамперед, маємо розуміти, що являє собою ця інституція – Державне казначейство України. По суті, це банк для всіх бюджетних установ – і тих, які фінансуються з державного бюджету, і які фінансуються із місцевих бюджетів, – пояснює Валерій Коровій. – Держказначейство має свій окремий кореспондентський рахунок у Національному банку України. Дехто каже, що Казначейство зараз блокує розрахунки, але насправді на фаховому рівні це неточно відображає проблему, з якою зіткнулась українська бюджетна система. Справа в тому, що державний бюджет на 2026 р. передбачав отримання макрофінансової допомоги з Європейського Союзу близько 50 млрд доларів, а ще близько 30 млрд були взагалі нічим не забезпечені. Це окрема тема, чому так було зроблено. Але зараз маємо ситуацію, при якій Євросоюз фактично надав допомогу лише в межах 20 млрд доларів.

Зазвичай ці кошти надходять до Міністерства фінансів, потрапляють на валютний ринок, іде касове наповнення єдиного казначейського рахунку і здійснюються платежі. Сьогодні ж на загальному рахунку величезна нестача ліквідності, касовий розрив, хоча громади бачать, що кошти їхніх місцевих бюджетів є. Але платежі не здійснюються – не тому, що хтось блокує, а тому, що запитів на фінансування на порядок більше, ніж коштів на казначейському рахунку.

– Звісно, цих проблем не було б, якби не рашисти. Але чому саме цьогоріч виникла така «діра» в бюджеті й чи правильно звинувачувати іноземних партнерів, нібито вони щось «недодали»?

– Тут є дві групи причин. Перша – зі зміною президента в Сполучених Штатах була докорінно змінена схема фінансування і США відійшли від будь-якої фінансової підтримки України – і постачань озброєння, і бюджетної підтримки. Вся допомога лягла на плечі наших європейських партнерів, а це дуже важко, тому що Євросоюз потребує консенсусних рішень усіх країн-членів. І те, що Україні виділили 90 млрд євро на два роки – це був прорив, але й цих коштів було б недостатньо для фінансування бюджетних проблем і придбання озброєння. Адже витрати на оборону з кожним роком зростають у середньому на 20%. Тобто це було б менше порівняно з тим, що надходило в попередні роки. Наприклад, у 2025 р. надійшло 54 млрд доларів міжнародної допомоги, причому зброю тоді переважно давали США… Отже, це є проблемою.

Разом з тим, Єврокомісія і Рада Європи, перед тим як надати цих 50 млрд доларів у поточному році, поставили перед Україною ряд питань, які Україна зобов’язалась вирішити. Насамперед, це ухвалення нормативно-правових і законодавчих актів щодо реформи правової системи, судочинства, боротьби з корупцією і прозорості рішень. На жаль, на сьогодні це завдання Україна не виконала – і по лінії Верховної Ради, і по лінії Кабінету Міністрів. Напевно, думали, як і в попередні роки: «А, нам все одно дадуть». Але так не сталося, і особливо після відомих корупційних скандалів Євросоюз ще більше посилив вимоги до ухвалення цих нормативно-правових актів.

Тобто 30 млрд доларів «зависли», і це результат роботи законодавчого органу України та Кабміну. Але й крім цих 30 мільярдів, які ми можемо отримати, у нас у державному бюджеті по загальному фонду передбачений ще дефіцит такого ж обсягу, не підкріплений ніякими фінансовими ресурсами. Є інформація, що цю проблематику будуть розглядати на найближчому засіданні Європейської ради (ради голів держав) – як допомогти Україні покрити нестачу коштів на безпеку та оборону і на бюджетні видатки. Але готових рішень нема.

До кінця року можемо очікувати пом’якшення ситуації, але це принципово не вирішить проблему, і Україна просто вимушена буде здійснити секвестр бюджету, тобто скорочення видатків відносно того, що було заплановано на початку року.

– Тим часом Кабмін визначив пріоритетні (першочергові) видатки. І деякі керівники громад нарікають, що до непріоритетних, а отже, заблокованих, потрапили закупівля палива, ремонти, виплати підрядникам за виконану роботу, фінансування комунального транспорту… Водночас уряд ставить перед громадами завдання забезпечувати стійкість інфраструктури, готовність до опалювального сезону, безперервний освітній процес… Чи ці постанови та вимоги не суперечать одні одним?

– Єдиний казначейський рахунок – це як загальна чаша, де «перемішуються» кошти місцевих і державного бюджетів. І потім, коли йдуть видатки, то звідти «дістаються» кошти, але зараз їх там бракує. Власне, місцеві бюджети виконуються. Наприклад, у Вінницькій області виконання бюджету зараз становить 120%, тобто на 20% перевиконання. Але громади не можуть профінансувати видатки, бо кошти на єдиному казначейському рахунку, а їх там недостатньо. Тому уряд своєю постановою врегульовує механізм фінансування: йдуть пріоритетні видатки – соціальні й на оборону, а решта не фінансуються. Це явище економісти називають технічним дефолтом, бо коштів просто нема.

– А якщо підрядник не отримає вчасно кошти, скажімо, за зроблений ремонт школи, він може подати до суду на керівництво громади?

– Ми стикалися із таким у 2014 році, але недовго. Так, можуть бути позови, рішення судів на користь підрядних організацій, і в Казначейство будуть приходити заявки на зняття коштів із рахунків… Але і рішення судів будуть виконуватися тоді, коли будуть гроші.

– Деякі міські голови (Львова, Києва) кажуть, що це податки містян, але міста не можуть ними розпоряджатися, причому блокуються навіть видатки на школи та лікарні і на аварійно-відновлювальні роботи. І що затримки здійснюються у ручному режимі… Чи ви згодні, що це обмеження платежів є засобом тиску на «неугодних» міських голів?

– Ні. Маємо справу з політиками і політиканством. У казні просто немає грошей. І блокують платежі всім громадам. Просто бенефіціарами (набувачами вигоди) недолугої та незавершеної реформи місцевого самоврядування стали великі громади, в яких з’явилися великі гроші й великі можливості. А малі громади цього не мали. Тепер вони опинилися в однакових умовах – ті не можуть проплатити свої великі видатки, а ті – свої малі видатки. Менше нервують невеликі громади, а більше нервують великі, бо вони поукладали контракти на площі, перекладання бордюрів, плитки, на придбання меблів тощо, а їм тепер не пропускають платежі.

Якщо про неможливість виконання Плану життєстійкості зараз говорять великі міста, то вони лукавлять. Тому що сани до зими треба готувати влітку. Чому вони не робили раніше? Влітку всі платежі пропускали, не було таких проблем. Наприклад, у містах кошти з місцевих бюджетів йшли на різні звужування доріг, піднімання бордюрів тощо. Так, на це було часткове іноземне фінансування, але йшло і співфінансування з місцевих бюджетів. Людям це кидається в очі. У великих міст достатньо коштів було і для підготовки до зими, і для захисту інфраструктури. Не хочу їх критикувати, вони роблять велику роботу, але не треба займатися політиканством.

І також питання: що робили уряд та Верховна Рада, щоб державі ці кошти надійшли? У нас велика проблема в Україні – політизація, і зараз політична боротьба загострилася. Як на мене, корінь полягає в тому, що в Україні не було створено уряд національної єдності – щоб довіряли одне одному, а не шукали зараз крайніх. Бо, наприклад, викликають Кличка у Верховну Раду і звинувачують його, при тому що місто Київ поділено на райони і там діють також райдержадміністрації, керівники яких призначаються Президентом… Треба вести чесний діалог, розуміти, що в країні війна, разом шукати спосіб витримати цю ситуацію, припинити проведення різних дурниць – показових заходів, форумів, на які витрачаються кошти…

– Тобто такий бюджет не можна було ухвалювати? А коли вже ухвалили, то не варто було вірити у ці цифри?

– Основна проблема, чому це відбувається – український уряд і Верховна Рада ухвалили розбалансований бюджет, і вони чесно про це не сказали бізнесу, органам місцевого самоврядування. Хто розуміється на бюджетній сфері і бачить «діру» в 30 млрд доларів, той повинен був спрогнозувати, до чого це призведе – до касових розривів. А вони просто працюють так, як їм дали бюджетне призначення, і думають, що якось вирішиться, бо 4 роки повномасштабної війни вирішувалось. Не вирішиться. На сьогодні це справді серйозна проблема, яка призведе до наступних.

В Україні майже 70% ВВП перерозподілялось через бюджет. І проблема з держбюджетом потягне за собою вкрай негативні речі в економіці загалом. Тому що компанії, які чекають гроші і їх не отримають, не виплатять зарплату, з кимось не розрахуються, це провокує кризу неплатежів. Люди, не отримавши зарплату в приватному бізнесі, не куплять товари чи послуги. Вже зараз бачимо, що в окремих сегментах скорочуються продажі, знижується ділова активність… У бюджетній сфері заборгованості із зарплат не буде, також пенсії, субсидії і соціальні видатки будуть, бо це саме ті захищені статті видатків. Але якщо за виконані роботи не будуть отримувати кошти приватні підрядники, то цілком зрозуміло, що це впливатиме на виплати зарплат у приватному бізнесі.

Отже, маємо серйозну макроекономічну проблему внаслідок ухвалення розбалансованого бюджету і відсутності обговорення у суспільстві реального стану справ. Натомість було зроблено багато популістичних кроків типу «Національного кешбеку», при тому що в нас дефіцит бюджету. І західні партнери скажуть: «Ми вам даємо кошти, а ви займаєтесь «кешбеками», ухвалюєте популістські рішення». Прикладів такого популізму можна знайти багато.

Погляньмо на цифри: Верховна Рада прийняла річний бюджет обсягом 6,4 трлн грн, який мав покриватися 2 трлн 900 млрд грн за рахунок податкових і неподаткових надходжень; 2,2 трлн грн за рахунок допомоги ЄС при умові, що проголосують і виконають взяті зобов’язання… А де ще 1 трлн 300 млрд? Де вони планували взяти? Невідомо. Ситуація потребувала обговорення з бізнесом, з парламентом, з суспільством, з іноземними партнерами. Але ніхто про це не говорив. У результаті пішла повна бюджетна дезорганізація. При цьому почали проводити тендери, брати бюджетні зобов’язання. Це нечесно щодо країни.

Маємо таку макроекономічну ситуацію, з якою не стикалися від початку війни. І провокуючими чинниками стали прийняття у червні змін і доповнень до державного бюджету, що спровокувало зростання цих заборгованостей, також невиконання Україною своїх зобов’язань…

– Чому ж влада не робила те, що обіцяла Євросоюзу? Може, тому що корупціонери повинні ухвалювати антикорупційне законодавство?

– Не знаю, я не слідчий і не суддя. Як колишній голова облдержадміністрації я не розумію, як це – бізнес приймає зобов’язання і виконує їх, а влада уклала угоду з ЄС і не виконує. Хоча потрібно просто проголосувати і підписати. Тому й не надходять гроші, тому ми зіткнулися з цим великим касовим розривом. Чому вони не ухвалюють – це питання до того, хто керує цим процесом.

– Хотілось би почути ваш прогноз як доктора економічних наук – що буде з виконанням держбюджету? Чи можна сподіватись на вирішення проблеми і відновлення платежів Казначейством?

– Можна, але іншого джерела, ніж надання допомоги з Євросоюзу, до кінця року нема. Найбільші бюджетні видатки завжди в кінці року, а кошти відсутні… Дехто каже, мовляв, Україна може надрукувати гроші. Це не так просто. В Україні заборонено кредитування Національним банком витрат державного бюджету. Тому треба випустити облігації внутрішньої державної позики. Але щоб зробити цю емісію, треба рішення Верховної Ради. Також хто купить ці облігації? Іноземні партнери за валюту? Було б добре. Населення? Але таких коштів просто нема, це величезна сума… Я можу тільки поспівчувати зараз новому керівнику українського уряду. Маємо вперше таку надзвичайну бюджетну ситуацію, і їй треба приділяти дуже велику увагу, бо вона може спровокувати вкрай негативні речі на ринку.

Є кілька сценаріїв розвитку. Песимістичний – якщо нічого не зміниться і ми ввійдемо в серйозну кризу неплатежів, а це негативно вплине на всі сектори економіки, від роздрібного товарообігу до придбання товарів, робіт, послуг, заборгованостей за комуналку тощо. Є й оптимістичний сценарій – що нам нададуть решту 30 млрд доларів і ще 20 млрд додадуть, щоб до кінця року збалансувати видатки держбюджету. Дехто вірить у це… Але, як на мене, більш реалістичний сценарій, що певне пом’якшення буде, проте наслідки розбалансованого бюджету ми відчуватимемо і в наступному році. Буде зростати кредиторська заборгованість за надані товари, роботи і послуги, і вона буде переходити у 2027 бюджетний рік.

Головне в цій ситуації – чесний суспільний діалог, прагматичні рішення і єднання навколо вирішення спільних проблем.

Спілкувався Юрій Сегеда