Ось про що повідомляє Голова НСПУ Сергій Томіленко
– Навіть у найтемніший час російської неволі траплялися миті, що повертали надію. Людмила Гусейнова згадала, як у день її народження співкамерниці — жінки, засуджені за кримінальними злочинами, — хором привітали її українською. Вони розуміли, що Людмилу тримають за ґратами несправедливо.
Учора, 28 жовтня, на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради говорили про українських журналістів у російському полоні та незаконному ув’язненні. Після свідчень звільнених журналістів і рідних тих, хто досі в неволі, я не став переказувати почуте. Говорив про те, як не дати іменам зникнути з уваги й перетворити міжнародну солідарність на постійну роботу.
Для НСЖУ це і професійна, і особиста справа: багато журналістів у російській неволі — члени Спілки. Ірину Левченко я знаю особисто. Вона — близька подруга багатьох колег із Запорізької обласної організації НСЖУ.
Особливо важко було слухати її сестру Олену Руденко. Ірина перебуває в російській неволі з травня 2023 року. Олена розповіла, що сестру кожні десять днів уночі перевозять до іншого місця утримання. У вересні окупаційний суд засудив Ірину до 15 років за сфабрикованим звинуваченням. Родина не знає, де вона відбуватиме покарання. Раніше Олена сказала НСЖУ: «15 років за ґратами в такому віці — що це, як не прихований смертний вирок?»
Ірина — одна з багатьох наших колег, яких Росія незаконно утримує. Серед них — і кримські журналісти. За верифікованими даними НСЖУ, станом на 10 жовтня Росія незаконно утримувала щонайменше 29 цивільних працівників медіа.
У червні на щорічних зборах Європейської федерації журналістів в Анкарі я представляв делегатам Нарімана Джеляла — кримськотатарського журналіста й колишнього політичного в’язня Кремля, який нині є Послом України в Туреччині. Ще кілька років тому міжнародні журналістські організації вимагали його звільнення. Тепер він виступав перед європейськими колегами й сказав: «Коли журналіст опиняється за ґратами, за ґратами опиняється і частина правди». Для мене це було сильним нагадуванням, чому імена в списках солідарності мають залишатися в полі уваги.
У кожної родини може бути свій запит щодо публічності: одні просять про розголос, інші — про стриманість. Ми маємо чути й поважати обидва прохання. Публічні кампанії, тиха дипломатична робота й практична допомога важливі тоді, коли відповідають потребам родини.
На ТСК я запропонував передбачити постійний контакт для родин та регулярно інформувати їх про кроки державних органів. Публічні заяви й міжнародні кампанії слід узгоджувати з родинами та, наскільки можливо, із самими ув’язненими. Підтримка має охоплювати правову, психологічну й практичну допомогу — поки людина в неволі й після її звільнення.
Дякую Людмилі Гусейновій, Дмитру Хилюку, Олені Руденко та всім, хто поділився своїм досвідом на засіданні. Окрема подяка голові ТСК Євгенії Кравчук за лідерство й послідовну увагу до долі незаконно ув’язнених журналістів та їхніх родин.
Ми чекаємо наших колег удома.
Дякую за фото крутому фотографу, члену НСЖУ Andrii Nesterenko
Національна спілка журналістів України (НСЖУ)
