Аміна Окуєва відкрила вогонь у відповідь. Того дня вона врятувала чоловіка. Менш ніж за 5 місяців їхню машину знову обстріляють — і цього разу Аміна загине.

30 жовтня минули 9 років від дня загибелі Аміни Окуєвої — лікарки-хірурга, доброволиці, захисниці України.

Народилася в Одесі, частину життя провела в москві та Грозному. За її словами, з 1999 року допомагала чеченському спротиву під час Другої чеченської війни. Подробиць не розкривала. Але саме той досвід визначив її майбутню професію.

Поранені помирали від ран, які можна було прооперувати. Лікарів катастрофічно бракувало, а доставити бійців до лікарні було неможливо. Аміна вирішила стати хірургом.

У 2003 році повернулася в Україну. Закінчила Одеський медичний університет, пройшла інтернатуру із загальної хірургії. А коли почалася Революція Гідності, поїхала до Києва.

Стала лікаркою 8-ї Афганської сотні Самооборони. Допомагала пораненим, працювала в медичному наметі, була поруч із протестувальниками на Грушевського. Згодом говорила: якби повернути час, знову вийшла б на Майдан.

У липні 2014 року вступила доброволицею до батальйону «Київ-2» — фельдшером. Її син Шаміль залишився з родичами в Одесі. На момент загибелі матері йому було 15 років.

На сході Аміна виконувала бойові завдання поблизу Чорнухиного, на Дебальцівському напрямку. Опанувала снайперську справу. Прагнула здобути якомога більше навичок, щоб у разі потреби замінити побратима й діяти, коли інші розгубилися.

Допомагала формувати чеченський батальйон імені Джохара Дудаєва, стала його речницею. Пояснювала українцям досвід чеченського спротиву: обидва народи боролися проти російської імперії.

Втрати переживала важко. Після загибелі командира Іси Мунаєва довго, за її словами, «збирала себе по шматках». Його підтримки їй болісно бракувало.

Любила тишу біля Південного Бугу. Для відпочинку вистачало намету на березі річки. Хотіла побачити Карпати, але навіть під час поїздки на захід України до гір так і не дісталася — забракло часу.

Коли її сприймали як недосяжну героїню, ніяковіла. Казала, що вона звичайна людина зі своїми недоліками й дивацтвами.

«Я дійсно говорю те, що думаю і відчуваю. І роблю те, що вважаю правильним».

Після червневого нападу подружжя вижило. Увечері 30 жовтня 2017 року біля Глевахи на Київщині їхній автомобіль обстріляли із засідки. Поранений Адам намагався надати Аміні допомогу, зупинити кров. Але її поранення виявилися смертельними.

Серед озвучених тоді версій слідства — причетність російських спецслужб або помста з боку оточення Рамзана Кадирова за участь подружжя в боротьбі проти кремля.

Їй було 34. За її волею, поховали в Дніпрі, неподалік могили Іси Мунаєва.

Лікарка-хірург, яка стала до війська й опанувала снайперську справу. Аміна вміла рятувати поранених і захищати побратимів у бою. Постійно вчилася, щоб у критичну мить уміти більше й допомогти тому, хто поруч.

Її мужність залишила по собі врятовані життя. А її служба стала частиною боротьби, завдяки якій Україна вистояла.

Аміна Окуєва (1983–2017).
Українська перемога