Це вже очевидно: у нас аж занадто багато чиновників, яким треба придумати для себе роботу

Перша електронна петиція на сайті Кабміну з’явилася на початку березня. Батьки вимагали призупинення подальших змін у системі старшої школи під час воєнного стану. І були стурбовані тим, що впровадження реформи може вплинути на доступність освіти, особливо у невеликих громадах.

Можна навіть нагадати фрагменти тексту петиції: «Запропонована урядом реформа старшої школи ускладнює доступ до освіти тисячам українських школярів. Ми переконані, що в умовах воєнних дій така реформа створює реальні ризики руйнування освіти в громадах.

Без урахування реальних ситуацій на місцях ця реформа призведе до того, що багато громад залишаться без старших класів. Це змусить дітей їздити до інших населених пунктів, що негативно впливатиме на їхній фізичний, емоційний стан та якість освітнього процесу».

Окремо у петиції звертають увагу на ситуацію з нинішніми дев’ятикласниками. «Ці діти розпочали навчання за програмами, що не належать до НУШ, тепер опинилися в умовах невизначеності, коли можливість продовження навчання у 10–11 класах у своїх закладах освіти у всіх громадах обмежується».

Зрозуміло, що така ситуація змусить багатьох старшокласників змінити свої плани на можливу вищу освіту та продовжити навчання в коледжах поза межами місця проживання. А багатьох може підштовхнула до виїзду за кордон.

Однак, згідно з планами Міністерства освіти і науки, 1 вересня 2026 року таки розпочалося впровадження нової моделі навчання. Школи перепрофілювали, учнів розподілили по інших навчальних закладах. І, звісно, тисячі дев’ятикласників вимушені були шукати комфортніших умов для якісного навчання.

Потім ніби з’ясувалось, що обговорюється якийсь копроміс. Мовляв, можна буде довчатися у своїй школі… Де уже в старших класах потенційно залишилось по 1 — 2 учні.

Словом, шукали цей компроміс довго, аж до 29 жовтня. Коли уже змінили статус шкіл, витратили купу грошей на обладнання технічної бази, Верховна Рада ухвалила закон, що учні 10–11 класів зможуть завершити навчання у своїх школах попри зміну їхнього статусу.

Тобто, тепер уже старшокласникам гарантується можливість завершити здобуття повної загальної середньої освіти у своєму закладі навіть у разі його реорганізації або зміни статусу з ліцею на гімназію. Виходить, що знову доведеться по всій країні перекроювати ще не зовсім досконалу систему, щось робити з вчителями, яких позвільняли та попереводили, збирати докупи дев’ятикласників, укомплектовувати класи, міняти ліцензії навчальних закладів?

Але, попри застереження батьків, що можна втратити освітній потенціал учнів 10 — 11 класів, систему вже змінили. На це витрачені бюджетні ресурси. І, схоже, якісно переналаштувати її у заоротному порядку буде ще важче. Хоча би з огляду на те, що закопроєкт має ще підписати президент. І лише через місяць після опублікування він вступить в дію.

За найоптимістичними підрахунками це може трапитись не раніше кінця грудня, коли вже мине перше півріччя освітнього року. З усіх спеціальних умов для таких учнів гарантованою, здається, виглядає одна: вони зможуть отримати свідоцтво про повну загальну середню освіту. Тільки викликає природне занепокоєння батьків питання — чи буде вона якісною через такі карколомні пертрубації.

У міносвіти нагадали, що над реформою шкільного навчання працювали з 2013 року. Певно, для фахівців мало би вистачити цього часу і можна було б оперативно зреагувати на таку важливу обставину, як війна. Тим більше, що триває вона вже п’ятий рік.

Але, здається, управління по принципу «права рука не знає, що робить ліва» вже неможливо викорінити із нашої владної вертикалі. Може, й справді у нас вже аж занадто багато державних службовців, і це ускладнює прийняття ефективних рішень?

Анатолій Петраченко