Чому Міністерство оборони віддає військову землю під забудову компаніям із сумнівною репутацією, кримінальними провадженнями та судовими суперечками? Невже обіцянки передати державі квартири для захисників перетворюються на зручну схему, де забудовник отримує землю, прибуток і додаткові квадратні метри, а військові — лише обіцянки?

У Вінниці розгортається історія, яка змушує поставити незручні запитання не лише до приватного забудовника, а й до посадовців Міністерства оборони, які розпоряджалися військовою землею. За версією слідства, під час будівництва житла на території колишнього військового містечка держава недоотримала майже 1500 квадратних метрів квартир. Це житло, яке мало належати військовослужбовцям та їхнім родинам.

У грошовому вимірі йдеться про 15,5 мільйона гривень. У людському — про десятки сімей, які могли отримати власне помешкання, але не отримали його.

І найважливіше: це не просто суперечка про арифметику будівництва. Це історія про те, як держава розпоряджається землею, яка належить оборонному відомству, хто контролює виконання договорів і чому питання про справедливу частку квартир для військових виникло вже після того, як будинки збудували.

2017 рік: земля Міноборони — приватному забудовнику

У центрі кримінальної історії — вінницьке приватне підприємство «Особняк Центр», яке очолює та контролює Сергій Коцага.

Компанія працює із 2006 року, спеціалізується на будівництві житлової нерухомості. Серед її проєктів — житлові комплекси «Зоря» та «Зоря 2». Саме діяльність цього підприємства тепер опинилася у центрі кількох різних судових та кримінальних історій.

Схема, яка стала предметом нинішнього обвинувачення, почала реалізовуватися ще у 2017 році. Подільське управління капітального будівництва Міноборони залучило приватну компанію до спорудження багатоповерхівок на землях оборонного призначення у Вінниці, на вулиці Стрілецькій.

За логікою таких проєктів держава надає землю, приватний партнер фінансує будівництво, а частина готових квартир переходить у власність Міністерства оборони. Це мало бути житло для військовослужбовців та їхніх сімей.

Але саме на етапі визначення державної частки, як стверджують слідчі, і виникла проблема.

Землю під забудову не оцінили. А це означало, що її вартість не врахували при розрахунку кількості квартир, які належало передати державі.

Правоохоронці вважають, що колишній виконувач обов’язків начальника Подільського управління капітального будівництва Сергій Лукіянчук не забезпечив проведення обов’язкової експертної грошової оцінки. Водночас директор підприємства Сергій Коцага, за версією слідства, знав про цю вимогу, але не ініціював оцінювання навіть після перемоги у конкурсі.

У результаті замість належних державі приблизно 2800 квадратних метрів житла Міністерство оборони отримало лише 27 квартир загальною площею близько 1300 квадратних метрів.

Різниця — майже 1500 квадратних метрів. Їхню вартість правоохоронці оцінюють у 15,5 мільйона гривень.

Це не просто помилка в кошторисі. Йдеться про майно, яке мало компенсувати використання державної військової землі. І про відповідальність тих, хто мав захищати інтереси Міноборони, але, за версією слідства, цього не зробив.

Хто опинився на лаві підсудних?

13 жовтня 2026 року до Вінницького міського суду надійшли два обвинувальні акти.

Сергію Лукіянчуку інкримінують службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки — частина 2 статті 367 Кримінального кодексу України.

Сергію Коцазі — шахрайство в особливо великих розмірах, частина 5 статті 190 КК України.

За першою статтею передбачено до п’яти років позбавлення волі, за другою — до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Обвинуваченим обрали запобіжні заходи: особисте зобов’язання і тримання під вартою з альтернативою застави майже в мільйон гривень. За інформацією прокуратури, заставу внесли.

Обвинувальний акт — це не вирок. Вина обох фігурантів має бути доведена в суді.

Але ця історія цікава ще й тим, що вона не є єдиною, у якій фігурують «Особняк Центр» та військова земля.

Ще одна угода з Міноборони — і позов Генеральної прокуратури

У жовтні 2019 року Подільське управління капітального будівництва Міноборони уклало з «Особняк Центром» ще один договір — щодо будівництва багатоповерхових будинків на вулиці Чехова, 8.

Йшлося про земельну ділянку площею 4,0725 гектара, яка належала до земель оборони. І тут виникли серйозні юридичні питання.

Заступник Генерального прокурора звернувся до суду в інтересах держави, представляючи Вінницьку обласну військову адміністрацію та Міністерство оборони. Прокуратура вимагала визнати договір недійсним.

Аргументи були принциповими: Подільське управління капітального будівництва, на думку прокурора, перевищило свої повноваження. Договір уклали без належного погодження Міністерства оборони, без проведення передбаченого законодавством конкурсу Міноборони та без дозволу обласної військової адміністрації.

Окреме питання — чи мала ця земельна ділянка взагалі право використовуватися для такого будівництва із залученням приватних коштів.

Це не вигадані журналістські припущення, а аргументи, викладені в матеріалах господарської справи №902/1052/23.

Що особливо показово: у самому договорі було передбачено, що Міноборони безумовно отримає 10% загальної площі квартир — 3147,3 квадратного метра. Також забудовник мав сплатити 250 тисяч гривень компенсації витрат на організацію і супровід будівництва, а за окремим договором — кошти за технічний нагляд у розмірі 0,5% вартості будівельних робіт.

Тобто держава не просто дозволяла будувати на своїй землі. Вона мала отримати визначену частку нерухомості та додаткові компенсаційні платежі.

Однак судова історія цього договору виявилася непростою.

У травні 2024 року Господарський суд Вінницької області відмовив прокуратурі в позові. У жовтні того ж року Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення, визнавши наявність порушень під час укладення договору, але залишив відмову в задоволенні позову через обраний прокурором спосіб захисту.

У вересні 2025 року Верховний Суд скасував обидва попередні рішення та повернув справу на новий розгляд.

У лютому 2026 року Господарський суд Вінницької області знову відмовив прокуратурі. У квітні апеляція залишила цю відмову без змін.

Але 8 липня 2026 року Верховний Суд знову втрутився: скасував рішення обох інстанцій і вдруге направив справу на новий розгляд.

Особливо важливо, що касаційна інстанція звернула увагу на принципову обставину: землі оборони можуть використовуватися для будівництва житла військовослужбовцям і членам їхніх сімей, а також соціального й доступного житла. Сам факт, що певну частину квартир передадуть військовим, не дає права використовувати військову землю для спорудження звичайного комерційного житла для інших покупців.

Верховний Суд також указав на неповноту дослідження обставин справи. Тому знову будуть з’ясовувати, чому 27 квартир – це 1500 квадратних метрів житла не дістались військовим? А хто сьогодні може бути важливішим, аніж захисники України?

Андрій Власенко