Завдання держави – передати повноваження на місця та створити привабливі умови для інвесторів. Про це заявив народний депутат України, лідер партії «Основа» Сергій Тарута під час зустрічі з регіональними журналістами в медіаклубі «На власний погляд». Спираючись на висновки експертів, парламентарій малює економічно обґрунтований сценарій розвитку країни до 2030 року та різко критикує сьогоднішню владу. На думку політика, сліпе виконання вказівок МВФ призводить до руйнування економіки та заганяє Україну до боргової ями. Та чи реальними є кроки, які пропонує депутат? Чи можна вірити цим обіцянкам? Наскільки відчують зміни прості громадяни?

Пропонуємо читачам окремі цитати із відвертої та непростої розмови з політиком.

– Чи вважаєте ви реальним вступ України до НАТО найближчим часом?

– Коли йдеться про вступ України до НАТО та ЄС, потрібно, щоб і керівництво країни, і політичні лідера казали правду. Інакше це нагадує анекдот: «Сара згодна вийти заміж за Рокфеллера, тільки Рокфеллер не знає про це». Коли політики говорять про вступ до цих організацій – вони маніпулюють людськими почуттями. Немає фундаментальних умов, щоб це трапилося.

У нас є базовий документ – Декларація про незалежність. Росія звинувачує Україну, вони кажуть: ви перші порушили правила гри. Ми домовлялися, що Україна отримає незалежність за умов, що не вступатиме до жодного союзу. Тому на цьому почали війну та інше.

У НАТО говорять неофіційно: на найближчі 10-15 років забудьте про вступ. Але ми не можемо сказати народу цю правду. І вони говорять: у вас є можливість, ви й надалі будете аспірантами. Я – за те, щоб ми були в НАТО. Але чи можливо це сьогодні. Неможливо. Скільки відсотків я даю, що ми зможемо вступити в найближчі п’ять років? Навіть 1 відсотка не даю».

– Чи впливають на інфляцію та курс долара запозичення МВФ?

– Сьогодні країна дуже хвора, в реанімації, в комі. МВФ – це швидка допомога. Яка може забрати і довезти до лікарні, а далі сама система мусить його лікувати. На жаль, керівництво країни «сіло на голку» швидкої допомоги від МВФ. Мовляв, тут усе є: ліки, медики, тож будемо кататися й надалі.

Чи можемо ми обійтися без кредитів? Так, можемо. Кредити нас не врятують – вони лише заганяють ще далі до пастки. Тому що кредити треба повертати, а коли кредитний рейтинг країни падає, кожна нова позика дорожча за попередню. І якщо у нас раніше були кредити під 5%, навіть під 4%, – держава зараз залучає під 6,5%.

Сьогодні є борги, які ми не в змозі віддати. Якщо казати правду і дивитися макроекономічні показники, то ми де-факто банкрути. Влада не каже правду, що буде через два, через три, через чотири роки, як ми віддамо 27 мільярдів доларів, як ми розраховуватимемося. У нас близько 6 мільярдів доларів, які треба віддавати лише за відсотками. Уявляєте дефіцит Пенсійного фонду?

Тому треба сідати з кредиторами і правду казати: ми не можемо віддати, ось у нас є бізнес-план, ми переходимо на іншу модель, ви мусите нам списати 60 чи 70%, інші перенести. Але ми створюємо такі умови, що ваш бізнес від цього виграє.

– Як збільшити доходи населення, якщо вся політика уряду підпорядкована заощадженню?

– Яка ціль медичної реформи? Зменшити витрати? Так це ж не ціль. Коли ми говоримо, що головною цінністю є людина та якість людського капіталу, – то ця якість залежить від охорони здоров’я, від освіти, від культури, від соціуму. Сьогодні країни змагаються в якості людського капіталу.

У нас бідне населення, колосальний відкладений попит. У «Доктрині збалансованого розвитку України 2030», співавтором якої я є, зазначено: для того, аби Україна до 2030 року увійшла до числа 30 найбільш розвинених країн світу, треба забезпечити зростання ВВП щонайменше на 10% на рік. Ми повинні підвищувати доходи, але не запуском друкарського верстата, а підвищувати ринковими методами, створенням привабливих умов для інвестицій. За рахунок інвестицій будуть нові робочі місця, модернізація промисловості. Тоді зможемо підняти зарплату до 20-30 тисяч гривень, а пенсії забезпечити на рівні 10-15 тисяч гривень. У нас немає іншого шляху, інакше всі виїдуть на Захід.

Ми плануємо не зовнішні запозичення, а іншу модель розвитку – інвестиційну. Щоб досягти запланованого зростання ВВП до 2030 року, потрібні щонайменше 450 мільярдів доларів інвестицій. Зовнішніх – 15 мільярдів, і це не такі великі гроші для такої країни, як Україна. Якщо дивитися на Грецію – там 283 мільярди дали, а ця країна за потенціалом утричі менша за Україну.

Два важливих показники стану економіки: інфляція і курс долара. Це залежить не тільки від МВФ, а й від балансу експорту-імпорту, від балансу розвитку економіки.

– За якого президента ви погодилися би зайняти посаду прем’єра?

– Неважливо, який президент прийде (крім Порошенка). Повірте, у цій країні, крім людей, які можуть під мої гарантії прийти і півтора – два роки служити цій країні, – більше фахівців немає. І тому ми будемо потрібні за будь-якої конфігурації, якщо думати про країну. Зараз країна потребує професійної команди реаніматорів, технократичного, а не політичного уряду. Тому що коли хтось хворіє, ми шукаємо кращого доктора, який має репутацію, практику і якому ти можеш довіряти. А політичні уряди – це дерибан у галузі економіки.

– Які ваші прогнози щодо врегулювання ситуації на Донбасі? Чи можливо повернути ці території?

– Так, можливо. Чи зробить це теперішня влада? Навіть одного відсотка не даю. Подивіться на бігборди Порошенка: армія, мова і релігія. Нічого того, що об’єднує людей, ані слова про мир. Президент робить протилежне тому, що говорить, і довіри до нього вже немає давно.

На минулій конференції з безпеки в Мюнхені я анонсував план, про який усі сказали: неможливо. Але частина цього плану – миротворчі сили – вже реалізовується. Далі в будь-якому разі необхідна міжнародна тимчасова адміністрація. Іншого суб’єкта, який би працював із миротворчими силами, не може бути. Тому що хто буде їхнім партнером на тій території?

Потрібна міжнародна тимчасова адміністрація, яка використовуватиме юстицію перехідного періоду, як це практикувалося в багатьох конфліктах, і одразу почне допомагати людям. Тому що це наші люди, які мешкають на тій території і яких сьогодні звинувачують в тому, що трапилося. Вражає робота російської інформаційної машини: навіть українські ЗМІ впіймалися на цю історію і розповідають, нібито Донбас «сам винний».

В 2014 році я очолював Донецьку обласну державну адміністрацію і переконаний: можна було переломити ситуацію. Із 4,5 мільона мешканців області на проросійські акції виходили не більше 30 тисяч осіб. Із них десь 5-7 тисяч були ідеологічними прихильниками, інші – за гроші. Це «ні про що», це не та сила, яка могла би підірвати регіон. І тоді почалося перекидання «зелених чоловічків» із боку Російської Федерації. До початку червня ще не було критичної маси бойовиків, і їх можна було би «зачистити».

Проте ані у міліції, ані у СБУ таких функцій не було. Це міг би зробити військовий спецназ, і я постійно говорив про це Турчинову і Пашинському. Навіть пропонував узяти на себе відповідальність за такі дії. Якби була політична воля, спецназ, який тоді перебував в Донецькому аеропорту, міг би вирішити проблему.

А сьогодні план мирного врегулювання ситуації на Донбасі є, його можна реалізувати, але вже за іншого президента.