Життя – це дар цінуй його.
Мати Тереза

З початком 2018 року покотилася хвиля реформування первинної медико- санітарної допомоги. Мабуть, не знайдеться жодної людини в Україні, яка б не чула про нові зміни, адже уряд обіцяє нам краще життя без корупції.

Перед тим як написати листа до вашої газети я довго роздумувала, зважувала всі «за» і «проти». Та все ж таки цією статтею я хотіла б донести до людей свої роздуми про те, що чекає нас в майбутньому. Я завжди дізнаюся і цікавлюся всіма новинами у сфері медицини, адже навчаюсь на останньому курсі медичного коледжу. Разом з викладачами, студентами ми обговорювали та обмірковували реформу, а також ми запитували думки пацієнтів: «Чи потрібна медична реформа?», більшість відповідали, що не бажають змін. Але наші викладачі(лікарі за сумісництвом) твердо переконують, що реформа це добре, адже тоді люди зможуть вибирати самі собі лікаря (щоправда не всі лікарі задоволені реформою), адже гряде велика кількість скорочень.

В Україні за медичною допомогою щорічно звертаються понад ЗО млн. хворих, але ця вражаюча цифра віддзеркалює далеко не всю захворюваність і після встановленої медичної реформи ця цифра значно зменшиться.

З часом ми йдемо вперед й безумовно всім нам потрібні зміни. Адже життя – це рух. Але чи потрібні ці зміни? І чи готові ми до них? Відповідь на це питання потребує часу.

Наша Україна намагається стати ближчою до Європи, тому змінює все те до чого ми звикли. Звісно, зміни це добре, адже ми зможемо жити по новому, розуміти нові технології і підвищувати свою кваліфікацію у різних сферах. Перше з чого розпочалися зміни – це медична реформа. Але чи всі українці розуміють, що це таке? Звісно, що багато людей, які не мають змоги читати інформацію ЗМІ і близько не знають чого чекати далі і як складеться їхнє подальше життя. Так-так саме життя, адже в стінах лікарні починається перший вдих повітря і закінчується останній подих. Саме в лікарню привозять людей з невідкладними станами та різними захворюваннями, але більшість виходять здоровими. Багатьом людям медицина врятувала життя. Хоч наше українська медицина далеко відстає від рівня європейських держав, проте без змін вона доступніша і зрозуміла кожному.

Першою зміною перехід на принцип «гроші ходять за пацієнтом. МОЗ вважають, що фінансування теперішньої медицини веде до неефективності витрат грошей і корупції. І пропонують, щоб держава платила лише за надані послуги пацієнту. Для цього всі лікарі стануть підприємцями, отримають ліцензію і укладуть договір з Національною службою здоров’я. Лікарі в свою чергу будуть конкурувати за пацієнтів, адже від кількості пацієнтів залежить заробіток. Максимальна кількість пацієнтів складає 3 000 тисячі. А чи зможе лікар всім 3 000 людям надати кваліфікаційну допомогу? Звісно, що ні.

Також тепер в обов’язки лікаря буде входити відповідати на дзвінки та електронні повідомлення. І чи зможе сам лікар встигати відповідати на дзвінки, повідомлення та приймати пацієнтів? Чи зможе старенька людина з села написати чи увімкнути комп’ютер, щоб зв’язатися з лікарем? Здається швидше буде просто написати листа і відправити поштою, щоб лікар хоч якось звернув увагу.

Також в планах оптимізація кількості лікарень – госпітальні округи.

Госпітальний круг – це інструмент співпраці громад. Центр округу буде розташовуватися в населеному пункті з 40 000 жителів і буде обслуговувати регіон з не менше 200 000 жителів. Рада сама буде вирішувати скільки має бути лікарень, проте в центрі буде знаходитися як мінімум одна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування. Іншими словами буде об’єднувати в собі повноцінну лікарню за різними напрямками, поліклініку та невідкладну допомогу. Тобто буде скорочення багатьох лікарень, а як же бути тим хто буде далеко знаходитися від лікарні? Що ж робити коли до найближчої лікарні їхати 1-1.5 години? Є такі випадки коли життя людини може залежати від декількох хвилин. А тепер навіть невідкладна швидка допомога буде приїжджати лише в невідкладних станах. Я вважаю, що більшість людей якщо викликають швидку, то це вже щось серйозне. Навіть деколи фельдшер психологічно може заспокоїти хворого чи родичів, а тепер такого не буде. Також в планах реформування пологових будинків. Мені здається, що один пологовий на декілька районів зовсім не прийнято, адже смертність як немовлят так і жінок буде переважати над народжуваністю.

Зазначають значне скорочення робочих місць, адже так можна зекономити, тому що 65-85% від загальних державних платежів складає зарплата медичного персоналу. Тобто, ті гроші що виплачувалися медичним працівникам будуть йди на потреби пацієнтів і в свою чергу виплачуватися сімейному лікареві з яким пацієнт уклав угоду.

Сімейний лікар – буде виконувати роль терапевта, ендокринолога, отоларинголога, гінеколога, педіатра, тобто це буде лікар, який знатиме про все про здоров’я всієї сім’ї. А також в його обов’язки входитиме направляти пацієнтів до вузьких спеціалістів медицини.

А що ж робити лікарям і медичним сестрам коли масове скорочення? Зараз я навчаюся на останньому курсі медичного коледжу наступного року мені потрібно знайти роботу, щоб підтвердити свій диплом. Але як влаштуватися по професії коли нема робочих місць? Звісно, професія медичної сестри залишається і біля кожного лікаря буде сидіти молодший спеціаліст. Чи буде потреба брати на роботу спеціалістів без досвіду роботи? Напевне, жоден лікар не бажає брати на роботу без досвіду, адже потрібно багато чого пояснити. І що ж робити мені та іншим випускникам медичних закладів? Де знайти роботу? Багато студентів вчаться за контрактом, їхні батьки сплачують великі суми грошей, адже хочуть щоб дитина мала гідну професію. Я з дитинства мріяла допомагати людям, ділити з ними радості і підтримувати у хвилини смутку. Та чи здійсниться моя мрія? Є пропозиції де поляки пропонують продовжувати освіту після медичного коледжу у Польщі, пропонуючи там різну роботу. Диплом видається європейського зразка, а згодом після закінчення можна працювати по спеціальності. Чому я корінна українка маю їхати за кордон, щоб надавати допомогу зовсім чужим людям, а не тим хто мене навчав, радив та підтримував?…

На мою думку, зміни потрібні, але коли ми всі будемо до них готові. Перед тим як реформувати лікарні, нам потрібні гарні дороги, як Європі, також с швидкісний Інтернет, якісний зв’язок завдяки якому можна було б зв’язатися з лікарем без проблем і ЗАРПЛАТИ.

З початком цієї реформи багато людей буде звертатися до народної медицини, адже не всіх будуть гроші заплатити за подальше лікування чи дорогоцінне обстеження. Та й навіть не всіх буде можливість проконсультуватися з лікарем, тому буде самолікування, або лікування бабок-знахарок. Бо після цієї постанови краще вже лікуватися народними методами, ніж вистояти довгу, нескінченну чергу в коридорі свого лікаря. Наша країна не йде вперед, а повертається назад в минуле… Тому нам зовсім поки що непотрібні ніякі зміни у сфері медицини, бо як сказано в прислів’ї краще мати синицю в руках ніж журавля в небі….

Олена Гуменна,
студентка Могилів-Подільського
медичного коледжу