Після публікації у нашій газеті «Вдову загиблого розвідника змусили забрати документи із 22-ї школи?», а доньку-першокласницю «не помітили», її загиблого батька та інших героїв не вшанували — редакція отримала справжній шквал дзвінків та відгуків на сайті та у «Фейсбуці».

Вони були кардинально протилежні – від реальної пропозиції директору школи та представникам освіти вручити чоловіку чи синам повістку на передову, щоб на своїй шкурі відчули, що таке «захищати Україну» — до «а шо тут такого – Гімну не було на першому дзвонику, хвилини мовчання, прапора не виносили — це вже «пережита шароварщина»… Прийшов же наказ – скорочувати лінійки, щоб «діткам комфортно було»…

А ще ми за цей тиждень вислухали не одну правдиву історію про те, як «плюють у душі» батькам, дітям, вдовам загиблих на цій війні.

Я пообіцяла їм донести їхній біль до кожного із вас і їхні думки. Бо ми всі маємо розуміти, що живемо в час війни, жорстокої і підступної, і лише за цей тиждень на ній загинуло чи померло від ран троє наших земляків. Та чи помітили ми це в угарі помпезних свят?!..

– Знаєте, це Бог карає нас й інші міста, що так помпезно, «із зірками» святкуємо дні міст, тому були такі зливи і холоднеча… – бо мій син- інвалід і тисячі таких померли, не отримавши кваліфікованої допомоги та ліків, загинули через ось такий пофігізм командирів та зрадників, тих, кому «всьоравно»! – заявила мама нещодавно померлого демобілізованого.

– У жителів нашого району та нас, друзів та рідних загиблого земляка із Оратівщини, досі розриваються серця від побаченого. Три дні мати загиблого оббивала пороги кабінетів, щоб доставили тіло загиблого сина із передової похоронити… А голова району не міг цього організувати, бо відзначав вже третій день іменини в ресторані. Вже вся Україна побачила відеокадри, коли ми, небайдужі земляки, увірвались у той ресторан під час святкування і запитали голову, чи лізе йому в горло кусок, коли там лежить тіло його побратима? Найстрашніше, що цей керівник – сам колишній атовець. Тому ми, ветерани війни та активісти, хочемо засвідчити, що вже й серед наших побратимів є ті, хто «зажрався» і не помічає горя тих, хто пройшов пекло війни, — запитують інші читачі.

– Олігархам, які створили геноцид в країні та продовжують обкрадати виморений війною та злиднями народ України, будувати корупційні схеми на крові, не потрібний народ-переможець, люди – не моральні свині, а глибокоідейні патріоти, бо завтра вони їх зметуть. Тому й замовчують тему війни, мовляв, нехай там безпомічні «лохи» гинуть… що їм горе тих, хто захистив наші багатотисячні гектари землі та мільярдні бізнес-імперії. Вони ж загинули! Рідні отримали подачку-відкуп, і все – сховайтесь у своєму горі, не заважайте нам жити на повні груди – купатись у шампанському за тисячі у.є., ходити на яхтах в море, орендувати острови на Мальдівах – ось що демонструють нам з усіх усюд, – в емоціях повідомляє ветеран Сергій.

– Ви що, не розумієте, що наші вже демобілізовані побратими в петлю лізуть через цей кимось вміло організований дурдом, коли в окопах пекло – а тут «пір на весь мір», — повідомляє інший ветеран Олег.

– Ось вам ще одне свідчення – як вдів та дітей ветеранів, навіть не так, вже загиблих атовців, у нас цінують. Прочитала слова директора – не знала, не могла. Та як же це так? Виходить, там на роботу беруть «котів у мішку»…Скоротили Гімн, хвилину мовчання, винесення прапора, зате пустили інші пісні на перший дзвінок. І директор виступила. Люди, ви вважаєте це нормальним, що скоротили саме Гімн і хвилину мовчання, винос прапора??? І це в час війни? І після цього усього директор ще на місці, а вдова досі шукає роботу? А хто її запитав, чи має за що цій шестирічній сиротині купити той зошит чи булочку? Та хто ж ми тоді? Люди чи моральне бидло? – запитує читачка Олена Ковальчук.

– Знаєте, я досі ходжу із цими словами в голові: зателефонував оце мені директор школи і каже – будемо вшановувати у школі вашого сина, то дайте гроші на подарунки переможцям змагань, — ділиться ще один батько загиблого.

– Я думала, що це лише у нашому селі в школі таке цинічне ставлення до тих, хто віддав життя в АТО, – розповідає ще одна мама. — Бо моє серце досі розривається від слів директора школи, сказаних біля могили мого сина-офіцера:

– Роблять із алкоголіків (тобто загиблих атовців) героїв. Та ще й слави хочуть!

– Я також педагог, але мене здивував перший дзвоник у 22-й школі. Як можна було скоротити Гімн, не вшанувати полеглих, проігнорувати прапор? У 99 відсотках області – в школах це було. І ніхто не додумався «скоротити» ці святині України! Я б уже на місці директора на коліна ставала перед цією молоденькою колегою-вдовою, що таке пережила, і вмовляла її прийти працювати в цю школу. Якщо ще дитину забере звідти вдова – все, можна вважати, що дирекція школи не пройшла елементарного випробування…

Погодьтесь, все це не може залишити байдужим кожне моральне серце. І тому про ось такі факти вже треба не говорити — кричати на весь світ. І освітні заклади та всі ми, ще вчора, мали б різко перебудувати свою роботу – враховуючи, що війна, що гинуть кращі сини, і неважливо, ким вони були – вони пожертвували найдорожчим — життям – заради кожного із нас, отож, це вже наші святі…Бо ж і свята Марія Магдалина була в іншому житті блудницею.. І воїни, як відомо, що загинули за «отечество», відлітають у рай і вже звідти судитимуть нас..

На рівні обласного відділу освіти та кожного району, міст і Мністерства освіти має бути виданий наказ про неприпустимість скорочення в жодній українській школі чи будь- якому закладі виконання Гімну та вшанування загиблих хвилиною мовчання на урочистостях. Директори мають вести обов’язковий облік кожної дитини загиблих чи їхніх вдів. До всіх них має бути шанобливе та вдячне ставлення, політика розуміння та толерантності. Першочергове трудовлаштування! І це має бути політика нашої держави.

Бо інакше наші діти та ми всі підемо «на панель», куди нас намагаються послати…

Я не жартую, бо всі ви, напевно, знаєте, що означає в українській мові вислів «піти на панель» — тобто стати торгувати собою…

– А ось тепер так називатимуть у школах лінійки, – повідомили мені шоковані вчителі і завучі шкіл.

Скажіть, ну як можна було до такого додуматись? А може, й справді «якогось новатора» лихий попутав і нас всіх ось такими діями хочуть «відправити на панель»… А там – і під мокре рядно агресора. Тому й сіють всюди «аморальне жлобство». Та тільки ні я, ні ми туди не хочемо. Ми вимагаємо в наших школах робити все, щоб діти йшли на патріотично налаштовані заходи. Щоб у їхніх серцях разом із Богом завжди жила Україна. І її необхідні атрибути – Гімн, Прапор. А хвилина мовчання та вшанування героїв – то крапля дяки кожного за подвиг, що ціною власного вберегли твоє, моє, наше життя. Нашу рідну державу – єдину, де ми не «секонд хенд».

– Ми більше не можемо терпіти такої наруги над пам’яттю наших дітей, ігнорування наших вдів, батьків та осиротілих онуків. Тому я звернувся до міністра освіти та СБУ України із вимогою провести перевірку цих фактів, прикріпивши публікації газети. В мене ще жевріє надія, що, може, в найвищих кабінетах є справедливість. А тим часом батьки загиблих, вдови та діти звернулись до редакції та до мене із закликом об’єднатись, щоб чинити відсіч ось такому ігноруванню героїзму та патріотизму в нашій області та країні, – заявив М. Грушко.

Всі факти просимо повідомляти на адресу редакції, мені та Миколі Грушку, батьку загиблого героя Романа Грушка, дідусеві Насті та тестеві вдови Марти Грушко. Контактні телефони: 098 786 7519, 067 430 8963.