Моя донька — учениця другого класу. І я вже другий рік тільки те й чую з першого вересня: «Здайте на потреби класу». То 50 гривень, то 100. Як коли. Члени батьківського комітету аргументують: гроші потрібні на туалетний папір, на питну воду для кулера в класі, на пластикові скляночки, на закупівлю лампочок, рушників, серветок, миючих засобів і на охорону. Одного разу довелося скидатися, щоб заплатити штраф пожежникам… Дискусійним і непростим виявився збір грошей на подарунки вчительці. Добре, що ми не отримали від учительки замовлення, що купити. Бо інші батьки розповідали обурливі речі, коли вчителі, скажемо так — рекомендували — купити золоті сережки чи новий мобільний телефон…

До цього ми купували новенькі парти, здавали близько 500 гривень – шкільні нас не влаштували, бо ж діти мають навчатися не тільки за новою програмою, а й за новими партами. Все це, звичайно, обурює, але, з іншого боку, хочеться забезпечити своїй дитині комфортні умови для навчання. Був і зовсім кричущий випадок, з яким, втім, теж довелося змиритися: за гроші, які були здані батьками, вчителька наших дітей пройшла курси підвищення кваліфікації. Обурює і те, що ми кілька років збираємо гроші на ремонт класу, а потім дитина переходить у 5-й клас, а значить, потрібно буде ремонтувати вже нове приміщення. А за шкільні обіди взагалі мовчу! Це тема окремої великої і серйозної розмови. Вибору немає, не хочеться, щоб дитина вчилася в хліві, і називати школу теж не буду, нам ще тут довго навчатися.

Причому, така ситуація не лише у нашій школі. Спілкувалася з мамами інших шкіл, інших районів. І все одне й те ж — дайте гроші. А якщо не дасте, то починається цькування неадекватними мамашами тих дітей, батьки котрих не здали гроші. Багато хто навіть не знає, на що йдуть ці батьківські гроші, за які, якщо підрахувати, можна збудувати нову школу. Образливо, що попри всі чиновницькі обіцянки ситуація на краще аж ніяк не змінюється…

Марина, читачка