– Народилась я у місті Кінешма Івановської області. Мама заробляла на життя тим, що шила брюки і шинелі солдатам. Тато був бухгалтером на баржі, яка курсувала по Волзі. Вступила я до текстильного технікуму. Втім, коли була на другому курсі, почалась війна. Із подругою вирішили теж йти на фронт — зенітчицями. Нині я дбайливо бережу нагороди за мужність. На війні я зустріла свого судженого Віктора — родом з Поділля. Невдовзі ми переїхали жити в Погребище, – каже бабуся. – Народили четверо дітей. Чоловіка вже немає в живих, а сини і дочки розкидані по всьому світу. Звуть мене до себе, але не можу залишити рідного краю.

Щодо секрету свого довголіття, то Надія Басюк зізнається, що жодного разу не лежала у лікарні, а з таблеток визнає лише валер’янку.

– Роблю людям добро, завжди активна. А ще значення мають гени. Моя мама також прожила довге життя – померла у 96 років, – каже пенсіонерка. – Уявіть собі, перевезла її до Погребища у 92 з Росії…

Віталіна Володимирова