Доля йому випала незвичайна… 90-літній Олексій Пилипович Степовий, талановитий художник-самородок, живе у Джулинці Бершадського району. З дитинства він тяжко працював, пережив голодомор, а у юні сімнадцять пішов на фронт. Воював на бронепотязі. Після війни його служба в армії продовжилась. Олексій любив малювати, і одного разу на політзаняттях намалював портрет Сталіна. “А чушку можеш?” – спитав сусід по столу. І Олексій, недовго думаючи, зобразив поряд свинку. І все! Дали десять років таборів і п’ять років позбавлення прав.

– Як політв’язень, я пройшов табори “Буреполом” і  “Красная глинка”. В останньому ми будували сховище для партійних вождів на глибині 80 м під землею, ядерна бомба туди не дістала б, – згадував Олексій Пилипович. – Я мріяв стати художником і дав собі зарок — у таборах писати щоденник і малювати кожного дня. Так і зробив. Ця самодисципліна  мене врятувала.

Після амністії пан Олексій повернувся додому і працював художником у селі. Прочитав повість Олександра Солженіцина “Один день Івана Денисовича”, нахлинули спогади. Написав Солженіцину емоційного листа, запросив до себе. І письменник приїхав до нього у гості у Джулинку, переглянув табірні записи, малюнки. У свою книгу “Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцин включив розповідь про українця Олексія Степового.

Ім’я Олексія Степового збережеться в історії Вінниччини. Про нього написана книга “З мороку архіпелагу ГУЛАГу”. 86 своїх картин Степовий подарував Вінницькому обласному художньому музею.

-Я не можу жити без любові! – зізнається художник. – Люблю людей, цю землю, дерева, квіти! Кожного ранку я проходжу 6 км до Бугу і назад, милуюсь природою. Пишу натюрморти, портрети, із задоволенням малюю дітей. А вони мої малюнки люблять більше, ніж фотографії.