Дівчина з Чечельницького району увійшла до п’ятірки найдужчих за підсумками міжнародних змагань «Найсильніший рятувальник України», що відбулись у столиці з нагоди професійного свята рятівників.

– На літніх канікулах мені запропонували взяти участь у відборі команди училища на змагання. Відбір — змагання на силу та витривалість. Тренування із 21 серпня близько двох тижнів. У повній формі рятувальника треба одягнути балони з киснем вагою 14 кілограмів, а на додачу апарат захисту дихання. Це додаткові 20 кіло. Вибігти на четвертий поверх та протягнути з першого поверху рятувальну мотузку. Забити металевий кілок вагою близько 70 кілограмів молотом. Молот важить шість кіло, — розповіла курсант другого курсу Тетяна. — Біг із манекеном людини — імітація порятунку потерпілого з місця пожежі. Манекен — на нашому жаргоні «жорик» — важить 80 кілограмів. Його треба протягнути на 30 метрів. Останній етап — вразити водою з пожежного рукава мішені — вправа на влучність! І це у важчезній спецформі. Чи було важко? Ви як думаєте? Такі змагання мали бути на конкурсі.

Із майже 300 курсантів училища обрали п’ятьох хлопців й мене — єдину дівчину. Багато хто не витримав етапів відбору та тренувань, зокрема хлопці, які минулого року брали участь у аналогічних змаганнях… Моя однокурсниця Альона — теж відмінна спортсменка-дзюдоїстка та курсантка, не витримала. Крізь відбір пробились мої однокурсники — боєць з фріфайту Василь Васильчук, гирьовики Сергій Яким і Сергій Баєв та третьокурсники Олександр Тимошенко й Василь Ходак. І я!

– Яке місце вибороли ви?

– За загальною кількістю балів я увійшла до п’ятірки найсильніших дівчат. На жаль, зовсім трошки не вистачило до призового місця.

– Ви із дитинства займались спортом?

– Я з села Бондурівки Чечельницького району. З дитинства найбільше полюбляла футбол. У школі стриглась під хлопця — аби довге волосся не заважало грі. Любила і люблю бігати разом із улюбленою німецькою вівчаркою. У восьмому класі я остаточно визначилась, що хочу бути рятувальником, хоча батьки бачили мене фармацевтом. Коли здавала вступні іспити у Вінниці, майбутній начальник курсу сказав із захопленням: «Ну, все, готуйся!» Я капітан спортивної команди дівчат-курсантів. Звісно, серйозну увагу приділяю й навчанню.

– У вас досить незвичні як для дівчини захоплення.

– Я ще полюбляю водити трактор. У батька є трактор «Т-25». Сіно відвезти до бабусі у сусіднє село за 15 кілометрів, допомогти їй та людям у городніх, польових роботах — будь ласка. Буває, із татом його вдвох ремонтуємо. Допомагаю батькам по господарству. У моїй родині рятувальників чи військових немає… Я перша!