Яшма, агат, змієвик, перли, тигрове око, кришталь… Здавалося б, цими каменями і виробами з них вінницьких модниць вже не здивуєш. Але кулони і броші від Оксани Данильченко викликають у всіх однакову реакцію — ВАУ!

По-перше, виконані вони у напівзабутій техніці сутажної вишивки. Сутаж — тонкий шнур, котрим ще у ХV столітті красуні французького королівського двору декорували свої розкішні сукні, а військові розшивали мундири. У той час по ширині, кольору і формі сутажу на військовому мундирі або головному уборі можна було визначити ранг або чин офіцера. У XIX і XX століттях сутажна техніка була незаслужено забута і використовувалася в основному для декорування театральних костюмів.

Проте з поверненням моди на ручну роботу та ексклюзивні прикраси в моду повернулися і сутажні вироби. Друге життя сутажній техніці вишивки дала ізраїльський дизайнер Міхаль Нагрін на початку 90-х років XX століття. Широку популярність техніка сутажної вишивки отримала і завдяки ізраїльському ювелірному дому Dori Csengeri. І тепер сутажні прикраси і сутажна вишивка — це останній модний писк.

По-друге, кожен витвір Оксани — це справжній ексклюзив, котрий неможливо повторити. Вона підбирає каміння по-особливому, не вимагаючи від нього ідеальних форм. Навіть якась неправильність, котра зазвичай дратує ювелірів, її виробам надає особливого шарму.

– Це в мене від бабусі, — розповідає майстриня, — у неї був неабиякий смак на різні прикраси з каміння. А я ще донедавна виробляла намисто. Було просто захоплення, котре згодом переросло у щось значно більше. Кулони і броші виходять крупними за розмірами. Мене запитують, чому не щось маленьке і непомітне. А я дивуюся! Напевно, це ще пережиток радянщини, коли діяло правило «не виділятися». Але ж українки завжди традиційно носили багато прикрас. І тепер нехай одна прикраса, але вона має бути помітною.

Оксана – тележурналіст, творча особистість. І, мабуть це вміння бачити світ з іншого ракурсу, навіть без спеціальної художньої підготовки, стало визначальним.