Про майданівця і волонтера Олександра Куцела наша газета розповідала у минулому році. Тоді він зі своїми однодумцями дійшов пішки з української столиці до Парижа, аби присвятити свій хід королеві Анні Ярославівні та подарувати нашій діаспорі ікону «Оранта».

Загалом за 90 днів сміливці подолали 2700 кілометрів. Втім, на цьому Олександр, який, до речі, одружений з ямпільчанкою Оленою, не зупинився. Цього разу він із такими ж патріотами 47 днів пішки йшли від храму Софії Карпатської, що в Івано-Франківській області, до храму Софії Константинопольської. Це справжнє Боже диво, адже українці дістались до резиденції Вселенського Патріархату саме 11 жовтня, коли вирішувалась доля української церкви — надання автокефалії, визнання незаконною анексію Київської Митрополії Російською Церквою в 1686 році, та зняття анафеми з Патріарха Філарета і митрополита Макарія.

– У минулому інтерв’ю я вже розповідав, що є президентом громадської організації SVITAMY. Крім волонтерства в АТО, допомагаємо фінансово у будівництві храмів. Саме звідси під гаслом «Від святої Софії до святої Софії» ми й розпочали свою мандрівку, присвятивши її Роксолані. Напередодні 23 серпня у храмі з архіпастирським візитом був Преосвященний єпископ Коломийський і Косівський Юліан. Він у супроводі 11 священиків зі всієї України, в тому числі і з отцем Богданом з Ямполя, звершив Божественну Літургію Святителя Іоана Золотоустого, освятив церковні дзвони та благословив нас — прочан, — розповідає Олександр Куцел. — 25 серпня ми у супроводі 12 осіб вирушили до кордону. Дорогою відвідали Сучаву, де народився Петро Могила. Оскільки Румунія та Болгарія недорогі країни, то нашого ліміту 10 євро на житло та харчування вистачало. Зазвичай шукали помешкання під вечір, коли діють знижки. Тому жили у нормальних умовах, де був гарячий душ. Вразила гостинність румунів, вони відкриті та гостинні. Не раз нас пригощали фруктами та пропонували свою допомогу. У Болгарії села бідують, хати розвалені, дороги в ямах. А ось курортні міста живуть багатше, ми встигли навіть скупатись у Чорному морі і це трохи додало сил. Поєднання лісів та пагорбів заворожувало. Найважче дались останні 100 кілометрів… Сильно відчувався тиск, адже постійно були підйоми та спуски. На них навіть датчики шин реагували. Допомагало те, що серед нас були медики, які щовечора робили огляд та масаж ніг.

У поході патріоти постійно слідкували і знали, що в середині жовтня має бути Синод, адже тримають тісні зв’язки з українською діаспорою. Орієнтувались на 14 жовтня. Втім, коли дізнались, що він відбудеться 9-11 жовтня, пришвидшили темп та навантаження. Хіба не Боже диво?!

– Справжнім випробуванням стала Туреччина. Бо якщо спочатку нас рятували з’їзди для авто, то чим ближче було до Стамбула із його 18-мільйонним населенням, тим більше ми нервували. Бо далі в нас почався квест «перебігти вісім дорожніх смуг», якими постійно жвавий рух. Були надскладні розв’язки. Тому практично три доби ми йшли самим містом. Дійшли до до резиденції Вселенського Патріархату близько 11.30. Дійшло 9 людей, серед яких була одна жінка. Загалом подолали 1300 кілометрів. На місці ми зустріли велику кількість наших та російських журналістів. Земляки зустрічали нас оваціями, підтримували та розпитували про наш похід. Росіяни також попросили дати інтерв’ю. Але ми дали їм таку інформацію, яку важко перекрутити. Втім, їм і це трохи вдалось, бо деякі слова вони просто вирвали із контексту.

Олександр додає: за кілька хвилин до оголошення результатів Синоду раптом на сірому та заплаканому небі з’явилась веселка. А тоді стали літати білі чайки. То ж вже тоді українці побачили цей добрий знак для нашої держави. А коли їхні здогадки підтвердились, вони зі сльозами щастя співали гімн та вигукували «Слава Україні».

– У цьому поході ще більше укріпилась наша віра. Ми всю дорогу йшли та молились, аби Україна отримала Томос. Але дехто із друзів-юристів нині зауважує, що це важливіше ніж Томос, це відновлення процесу української церкви.

Наразі чоловік планує побути в Туреччині до 17 жовтня. До нього вже прилетіла кохана Олена, за якою  дуже скучив, батьки, сестра, друзі та однодумці. На Покрову до гробниці Роксолани вони віднесли камінчик з Івано-Франківщини —її батьківщини…

Віталіна Трудько