– Наше село розташоване за шість кілометрів від райцентру. Дорогу цьогоріч відремонтували, витративши близько 200 тисяч гривень. Я особисто написав три листи до голови Вінницької ОДА Валерія Коровія, просив автобус хоча б в середу та неділю. Але їх перенаправляли до Липовця. Останнє звернення було у липні, і лиш тоді при РДА скликали комісію. Мене не повідомили. Лиш згодом направили листа, де порекомендували виготовити паспорт маршруту, тому що без нього начебто не можуть оголосити конкурс. Хоча я знаю, що цим питанням має займатись перевізник або відділ архітектури райадміністрації, – розповів голова Струтинської сільради Михайло Микулін. — Аби вирішити питання, взявся самотужки шукати організацію, яка займається такими документами. Знайшов її, із власної кишені виклав близько 1000 гривень. За три дні отримав паспорт маршруту, зібрав усі необхідні документи та звернувся до патрульної поліції області, аби погодити. Коли це зробив, знову поїхав до Липовецької РДА. На місці перший заступник голови Ольга Дмитрів заявила, що правила стали більш жорсткими і перевізнику потрібен ще відеореєстратор. Мене це неабияк здивувало, бо склалось враження, що це ми запускаємо маршрутку в Київ, а не село за 6 кілометрів. Після того у районній газеті оголосили про конкурс на перевізника. Коли пройшов місяць, у адміністрації мені повідомили, що ніхто не подав документів, бо маршрут неприбутковий. Але це не так. І як тоді Липовецьке АТП має 18 прибуткових рейсів? Наразі ситуація не змінилась. Влада району просить тепер мене шукати перевізника, я б зробив це, але хіба то мої повноваження?

Тож нині мешканці Струтинки ходять пішки, наймають таксі, а коштує воно 80 гривень в один бік.

– Так звану газову гілку – Лукашову, Струтинку, Щасливу, Лозувату, Білозерівку – від’єднують до Немирова, і громада повинна туди завести розрахункові книжки та заповнити. Але із цим містом взагалі немає автобусного сполучення, – додає Михайло Микулін. – У райраді кажуть, що то не їхні проблеми, я маю вирішувати.

Вікторія Снігур