«Бронзова пара», що продовжила славу школи Голяка в Аргентині. Акробати відверто розповіли про свою мрію №1, чому не покинули Вінницю та «зіркових» тренерів, які «не поставили на них хрест».

Цю бронзову медаль пари вінницьких aкробaтів 15-річної Дaрини Плaхотнюк тa 18-річного Олексaндра Мaдея нa юнaцькій Олімпіaді в Буенос-Aйресі вже назвали в НОК Укрaїни історичною та переможною. Але мало хто знає, що у Вінницю в легендарний акробатичний зал «Авангард» насправді мало приїхати з Аргентини «золото»! Адже наші акробати Дарина і Сашко показали за океаном свою найкращу програму, і їх банально засудили…

– «Бронза» в Буенос-Айресі – це для вас вершина?

– Так! Поки що це найбільша наша перемога і досягнення за 8 років роботи в парі. Але ми ще молоді, а тому сподіваємось разом із тренерами на нові старти і перемоги. Зокрема, мріємо про доросле олімпійське «золото»!

– Це ваша мрія №1?

– Так! Бо є надія, що наш вид спорту включать у програму дорослих Олімпійських ігор, і по віку ми якраз вийдемо на пік кар’єри саме для цих змагань. І тоді можна буде говорити про головну мрію нашого спортивного життя – власний зал для тренувань у Вінниці! Він має бути світлий, теплий і сучасний.

– Як святкували «бронзу»?

– Поки ніяк… На це не було часу, бо ми щойно повернулись із Аргентини і після 12 годин льоту до Мадрида та пересадки в Іспанії хотілось лише виспатись і поїсти рідного борщу чи супчику… Бо за 20 днів там не було в меню жодного супу – лише стейки та овочі.

– На відпочинок також бракує часу, бо вже 8 листопада чемпіонат України у Львові… А 15-го – етап Кубка Світу в Азербайджані… А ще треба знайти час на навчання Даринці у школі, а мені в педагогічному університеті… Тому вільного часу просто немає! Адже ледь не щодня у нас по два тренування по 3-4 години на рідному вінницькому помості.

– Як ви потрапили в акробатику до уславленої школи Леоніда Голяка?

– Нас привели батьки… І в дитинстві цей зал і нагороди його вихованців для нас були на рівні казки! Тепер ми продовжуємо славу школи, і дуже класно, що поряд із нами тренуються 6-річні хлопчаки та дівчатка.

– Нас познайомив тренер, коли поставив у пару… Тепер ми друзі та партнери, як одне ціле! Даринка ходить в 10-й клас і важить 42 кілограми… Реально дуже струнка, і це оптимальна вага для спортсменки, що виконує вправи нагорі. Сашко не менш зайнятий, бо у 18 так багато всього хочеться в житті…

– Хто перший вас привітав із медаллю?

– Звісно, тренер… Потім по «Вайберу» набрали батьків і друзів. Раділи разом за надцять тисяч кілометрів. Про преміальні ми ще не думали, але якщо їх дадуть, то всі кошти підуть на підготовку до нових змагань.

– Вам не пропонували виступати за інший клуб чи країну?

– Ні, нам це не цікаво! Ми любимо Україну та Вінницю і нізащо їх не змінимо на щось інше.

– У чому секрет вашого успіху?

– Це, перш за все, терпіння і розуміння один одного. Дуже хочемо передати подяку через газету всім нашим наставникам — Леоніду Давидовичу і Юрію Леонідовичу Голякам, Галині Василівні Ковальчук, Альоні Олександрівні Луценко… Ми ніколи не забудемо, що ви для нас зробили!

– Ця «бронза» історична, бо вона перша із олімпійських для України! В Аргентині в нашому виді спорту вперше розігрувалися нагороди у рамках юнацьких Олімпіад. Тому Даринка і Сашко справді увійшли в історію! — розповів один із тренерів вінницької пари Юрій Голяк.

– Ви вірили у медаль?

– Так, вірив у медаль, але вищого ґатунку! І першим привітав їх. Сказав, ви молодці, ви справились, зробили все можливе для України і свого успіху! Вінниця і вся країна пишаються вами!