У вересні 1974-го театр «Ленком» цілий місяць гастролював у нашому місті. Тоді перлиною репертуару був «Тіль» — п’єса, яку написав Григорій Горін за романом Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля». Це був фурор!

Тіль Уленшпігель — блазень і народний месник, якому «попіл Клааса стукає в серце», балаганний веселун і ніжний закоханий… Гострі репліки, сміливі жарти, буквально на межі пристойності! 30-літній Коля Караченцов у ролі Тіля кипів енергією — стрибав, перевертався, ходив на руках по сцені, співав. Це було щось божевільно-талановите! Ми з друзями чотири рази дивились «Тіля»! У Літньому театрі у парку не було жодного вільного місця, зайві квитки питали ще біля трамвайної зупинки. Тоді на вулицях Вінниці запросто можна було зустріти сузір’я «Ленкому» — Олега Янковського, Олександра Абдулова, Олександра Збруєва, Інну Чурікову, Арчіла Гоміашвілі, Олену Шаніну… Але все-таки найбільше автографів пороздавав вінничанам Микола Караченцов!

Я попросила його підписати «Легенду про Уленшпігеля», яку мені подарував батько ще у 1961-му. При тодішньому книжковому дефіциті цей фоліант викликав увагу московських зірок.

– Колю, хапай книгу і тікай! — порадив зі сміхом Збруєв.

– Не піде! — заперечила я. — Думаю, коли ви станете народним артистом, я буду показувати цей том своїм дітям і розповідати про диво, яке було у нашому житті, — про «Тіля»!

– Домовились! — засміявся своєю фірмовою «щербатою» посмішкою Караченцов і потис мені руку.

Все збулось! Через 28 років, у жовтні 2002-го, Караченцов виступав у театрі ім. Садовського з антрепризним моноспектаклем вже у статусі народного артиста. Вибивав чечітку — незважаючи на колись порвані з‘язки на нозі! — співав, декламував, розповідав…

– Артист не має права думати про свою популярність, адже зачасту вона не відображає істинної цінності його обдарування! — говорив тоді Микола Караченцов. — Моє робоче місце, мій «верстат» — це сцена. І головне для мене — не повторювати себе вчорашнього! Хоч сотий-двохсотий раз грати ту саму роль, все одно шукати у ній щось нове.

Логічним завершенням цієї вінницької історії Караченцова став його другий автограф, який з’явився у тій же книзі «Легенда про Уленшпігеля» через 28 років.

…Він зіграв десятки ролей у театрі, серед них незабутнього графа Резанова у рок-опері «Юнона і Авось», сотню ролей у кіно. І який би образ артист не створював, крізь нього завжди було видно його самого, його благородну чоловічу сутність…

У 2005-му Микола Петрович Караченцов отримав черпно-мозкову травму після автомобільної аварії. Довго лікувався, в тому числі в Ізраїлі і у Китаї. Але у 2017-му знову потрапив у серйозну ДТП. Цього ж року у нього діагностували неоперабельну ракову пухлину легені. Микола Караченцов помер 26 жовтня 2018 року, не доживши одного дня до свого сімдесят четвертого дня народження… Попрощались з ним 29 жовтня у театрі «Ленком».