Зараз активно почали обговорювати у навчальних закладах проблему булінгу у дитячому колективі. Але діти наслідують те, що бачать. А булінг серед вчителів, на жаль, не поодиноке явище.
Свою історією – як влаштовували “темну”, принижували, утискали коллеги, розповіла вчителька однієї з шкіл Вінницького району. Патріотку та принципового педагога знають і громадські активісти, волонтери, АТОвці. Вона пройшла Майдан, неодноразово возила допомогу нашим захисникам на фронт, бо сама дружина героя. Хоча сама вчителька, але завжди закликала своїх учнів та їх батьків не витрачатися на подарунки педагогам, навіть на квіти, а зекономлені кошти делегувати на потреби АТО. Та через свій патріотизм та активну громадську позицію, відстоювання букви закону, неодноразово потерпала у рідній школі. Наслідок одного з конфліктів – це кримінальна справа, яка нині розглядається у суді, де уже три роки вчителька вимагає покарання для колеги, яка її побила… Але й після такого справжній педагог продовжувала працювати, щоб на своєму прикладі довести учням, що свої права потрібно відноювати.
– Так сталося, що я довго була на лікарняному, отримала важку травму коліна під час екскурсії у гори з класом. Повернулася у школу на милицях. Більшість колег зі мною не розмовляли. Деякі навіть насміхалися, що мовляв я інвалідність собі зробила… Намагалася не зважати на усе це, бо я у школі заради дітей, які мене поважали і чекали кожного нашого уроку. Щоправда, поки я була на лікарняному, батьки дев’ятикласників написали директору заяву, щоб їм змінили вчителя, бо я довго хворіла… Але, насправді, це питання мала б владнати адміністрація школи, поставивши на заміну іншого вчителя з цього ж предмету… Так у мене забрали цілу паралель… Але я не нарікала. За час лікарняного ретельно підготувалася до уроків в різних паралелях, розробила план уроків, конспекти, навіть придбала ноутбук та проектор для наочності, – пригадує Ольга. – От якось до мене звернулася наш педагог-організатор, щоб допомогла їй організувати свято до Нового року. У мене був вільний час між уроками. І оскільки мені неприємні були насмішки та шушукання в учительській, я працювала з документами в актовій залі, заодно й допомагала зі святом. Але це дуже не сподобалося моїм колегам. Особливо принизливо виглядало, коли на завершення свята я взяла слово і закликала дітей та їх батьків утриматися від усяких розваг з піротехнікою, бо в країні війна… Та мене ніхто не слухав, підіймалися і виходили з зали… Після свята деякі колеги не стримували критики. Мене навіть викликав директор в кабінет і намагався висварити за «ганебну» організацію і проведення урочистостей. Хоча я пояснювала, що лише допомагала і жодної відповідальності за захід не несу …
Коли адміністрації не вдалося покарати мене за новорічне свято, одна з колег вирішила написати на мене догану, бо я, начебто, не вчасно виставила оцінки зі свого предмету у 5 класі. Хоча насправді моя вина тут опосередкована. Мало того, що колежанки навмисно обкладалися журналами, закривалися з ними у підсобних приміщеннях, аби лиш мені нашкодити, щоб я у позаробочий час затримувалась і працювала. То ще й коли, нарешті, до моїх рук потрапив журнал 5 класу, там не виявилося списку і я не могла виставити оцінки. Про це я попередила у завуча з навчально-виховної роботи і директора. Але колег таки вирішили влаштувати мені «суд лінча»… Усі зібралися в учительській і не підбираючи слів почали лити усякий бруд. « Сіла і закрила рота!» – верещала одна до мене. « У нас в колективі хвора, дуже хвора людина…», – з сарказмом кидала інша… « Оля, ти больна…», – підтримували її інша. З мене відверто насміхалися, принижували мою честь і гідність. В учительській здійнявся такий гамір, у мене сів голос через хворобу і я навіть не могла себе захисти… Прошепотіла до директора, щоб він дозволив мені піти з цього лінчування… А він так боязко: « Якщо ви підете, вони мене з’їдять»… Заспокоїти оскаженілих колег і хоч якось мене захистити намагалася завучка з навчально-виховної роботи, але тоді ці гієни на неї накинулися і вона замовкла. Я не могла більше терпіти приниження і вийшла . Мене наздогнав директор і класний керівник 5 класу, щоб таки нав’язати мені догану. Чи була вона насправді, не відомо, бо копії мені та ніхто й не надав… Натомість та, хто її вигадала, накинулася на мене з кулаками: «Пішла вон звідси… Тебе тут всі ненавидять…». Її секретарка ледь втримала…
У мене в середині все тремтіло, але я намагалася триматися. З останніх сил повернулася за своїми речами і верхнім одягом. А тут мої колеги за столом вже почали святкувати. І одна так голосно, щоб я почула: «Дєвочки, вип’ємо за те, щоб менше на нашому шляху було усяких больних»… Це було останньою краплею. Я зрозуміла, що більше нічого не хочу мати спільного з цими людьми. Прийшла додому і спалила усе, що нагадувало про школу… Минуло вже багато часу, а я й досі прокидаюся у холодному поту, коли згадую усе це…
Після цього випадку Ольга написала заяву директору школи, де вказала, що звільняється через боулінг колег, але керівник цього так і не визнав…
Редакції вчителька назвала повне своє ім’я, вказала школу, де це все відбувалося та надала усі докази вищевикладеного. Ми готові надати цю інформацію компетентним органам для перевірки. Якщо такі репресії вчинялися педагогами по відношенню до колеги, то що там відчувають учні?..
Каріна МАЄВСЬКА
