Відродити храм Воскресіння Христового там, де не один рік служив Богові перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефалльної Православної Церкви, і останній настоятель та доглядач Софії Київської, Василь Липківський — це мрія багатьох липівчан. У Липовці ще до війни він був ще й осередком освіти. То була велика церковна територія на котрій, крім храму було ще церковно-приходське училище. Та у Велику Вітчизняну його серйозно пошкодили, а в 1956 році повністю зруйнували, а на тому місці збудували дитячий садок №1.
А парафіяни нашої церкви приходять на службу у приміщення старої пошти. Воно старе та аварійне і минулого року ми мало не провалилися до підвалу.
Щоб відновити храм саме на цій землі, нам довелося довго оббивати чиновницькі пороги, але все було марно. Укртелеком та Укрпошта однією рукою давали, а іншою чинили перешкоди. Були документи на землю у парку. Але час на їх оформлення минув і тепер там буде велопарк. Так би й досі тривали ті митарства, якщо б не місцевий фермер Володимир Дишкант не пригледів у центрі ділянку землі. Завдяки йому і нашим зусиллям оформили документи на цю землю і почали будівництво.
За проектом це має бути велична п’ятикупольна споруда, з приміщенням для недільної школи. Велика частина роботи вже зроблена. Ми зверталися по допомогу до наших парафіян, депутатів, небайдужих людей, ходили зі скринею багато разів по людях, колядували. Здебільшого люди ділилися чи не останніми копійками, але ми вже помітили, що той, хто більше має, той відмовляє нам у допомозі. От наприклад зверталися ми з проханням допомогти до місцевої філії фірми “Зернопродукт” а там розвели руками, мовляв, гроші є, але навіть ми їх “вибити “ не можемо. Зі своїх кишень витягли 2 тисячі гривень. І все. Є в нас завод, котрий виготовляє сік – “Яблуневий дар”. Кілька разів зверталися — і нічого… Фермерське господарство, котрим керує Леонід Повх, допомогло трьома автівками піску. Але на цеглу ми вже не можемо розраховувати. Нам сказали, що на фірмі й так великі витрати. Зверталися й до голови районної ради Миколи Науменка. Він розлютився і з криком вигукнув,, що районна влада не має можливості виділяти гроші на будівництво храму. Ми встигли збудувати цокольне приміщення і вигнати коробку. Катастрофічно не вистачає цегли і грошей, щоб заплатити людям за виконану роботу.
Я парафіянка цього храму і мене душа болить за нього. Шість років тому я прийшла до храму. Нині у нас священик Василь Загорянський. До цього був отець Тарас, котрий перейшов до церкви московського патріархату. Я працювала в дитячому садку, туди в групу приводив свою доньку отець Тарас. Ще тоді він запевняв, що церква Київського патріархату у Липовці обов’язково буде збудована. Але потім, коли ми його запитали, чому не будується цей храм, від відповів, що це нереально зробити. А ми вирішили надіятись до останнього. І справді, коли вже руки зовсім опустилися, з’явилася надія на те що наш новий храм стане справжнім осередком православ’я на Вінниччині . Адже тут служив Василь Липківський, котрий відкрив в Україні 2 тисячі церков, а потім загинув в Лук’янівській тюрмі…
Мені не байдуже, що буде з храмом. Кажуть, краса врятує світ. На мій погляд — саме духовна краса його врятує. Тому хочеться закликати усіх небайдужих допомогти добудувати наш храм.
Ніна СЕМЕНЮК
