Свято-Миколаївський православний чоловічий монастир єдиний в Україні має форму фортеці. Його у 1747 році з Калинівки перенесли до Шаргорода і влаштували тут відому духовну семінарію. В радянські часи тут був сільськогосподарський технікум, а потім роки запустіння… Монастир відновився тільки у 1986 році. В ювілейному 2000 році відбулася знаменна подія: 22 травня монахи зі Свято-Успенської Почаївської лаври привезли до Шаргорода копію чудотворної Почаївської ікони Божої Матері. А згодом тут відкрили єдину в Україні школу дзвонарів. Її очолив Олександр Євдокимов.

Єдину в Україні трикілометрову хресну дорогу з 14 капличками звели у Шаргороді католики, і минулого року посол Ватікану Клаудіо Гуджероті проголосив її та костел Святого Флоріана Санктуарієм Страстей Господніх. Сам храм Святого Флоріана був зведений засновником Шаргорода Замойським.

Та чи не найтрагічніша доля — у найстарішої в Україні синагоги, котра поволі тільки повертається до життя. На реставрацію будівлі, за попередніми підрахунками, потрібно 180 тисяч доларів.

Товсті стіни, круглі вікна. Цю споруду використовували як фортецю з підземними ходами. Коли турки захопили синагогу, то її використовували як мечеть. Але іудеї мали право теж тут молитися. Ще в тридцятих роках минулого століття синагога мала зовсім інший вигляд. Якою буде синагога в майбутньому — видно з креслень, котрі розставлені на другому ярусі. А після років занедбання звідси вивезли 60 тонн сміття.

Григорій Саулко, активіст у відродженні пам’яток національної спадщини, адміністратор групи у соцмережі «Есть такая нация — шаргородцы. История штетла», розповів, що сюди вже приїжджали представники Київського інституту реставрації, дали свої рекомендації.

– Коли радянська влада закрила синагогу, тоді закрила й монастир. І взялися закривати костел. Над костелом була статуя Ісуса Христа. Щоб її радянська влада не знищила, євреї переховували її у себе, — розповідає міський голова Шаргорода Ігор Винокур. — Є ще в нас неподалік від синагоги найстаріший кам’яний будинок на Вінниччині — резиденція Замойських, збудований у 1585 році. Колись міська рада видала кільком сім’ям дозвіл на приватизацію цього об’єкта.

Тільки я став міським головою, то відшукалися нащадки Замойського. Один з них запевнив, що готовий відреставрувати будівлю за власний кошт і облаштувати тут готель. Я на це погодився. Ті люди, котрі мали там квартири, майже ніколи там не жили. Але захотіли за це по 25-30 тисяч доларів. Зрозуміло, в бюджеті таких грошей немає. Але ж не все грошима вимірюється! Це пам’ятка національного значення, тому доведеться відсуджувати у цих людей право власності на будинок.