Фотодокументальна виставка до річниці Голодомору була відкрита вчора у Держархіві Вінницької області. В експозиції «Український Голокост: уроки минулого – заради майбутнього» представлені копії архівних документів, які тривалий час зберігалися під грифом «Цілком таємно», а також добірки книг, газетні публікації, фотознімки та свідчення тих, хто пережив Голодомор.

За словами Ігоря Тітаренка, загалом, у фондах архіву зберігається чимало спогадів очевидців, але більшість з них записані ще наприкінці 1990-х років, коли про Голодомор лише почали говорити. Та не так давно студенти Вінницького державного педагогічного університету передали у фонд архіву 255 справ. Вони розкривають широке поле для дослідження теми Великого голоду у розрізі кожного району.

Ми вперше представляємо ці спогади очевидців і в цьому унікальність цьогорічної виставки. У них згадується про «волинки», напади на склади, вбивства активістів, поширення листівок, вивезення зерна, відмови виходити на роботу. Також описану трагічну ситуацію представників місцевого керівництва, які у намаганні врятувати односельців від голодної смерті ставали жертвами репресій. Їх просто розстрілювали на робочому місці, – розповідає Ігор Тітаренко. – Ці документи робилися Вінницьким державним педуніверситетом, переважно – студентами вишу, які за місцем свого проживання проводили опитування старожилів, котрі були свідками Голодомору, або самі, або хтось з їхніх родичів. Вони зібрали солідну базу. Є такі районі, які представлені дуже добре, а є – погано. Головна цінність цих свідчень у тому, що їх можна співставити з документами, які видавалися в радянський період, тобто після голодомору, адже чимало з них подавали недостовірну (подекуди брехливу) інформацію.

Експозиція складається з чотирьох розділів, які розповідають про економічне та політичне становище на Вінниччині в 1928–1932 років, неможливість виконання хлібозаготівель, відсутність хліба у населення, описуються методи роботи в умовах масового розпуску колгоспів і плани розкуркулювання селянства у Вінницькій області. Описуються випадки людоїдства і виходи селян з колгоспів. Особливо вражають доповідні записки, у яких йдеться про підкидання дітей до дитячих будинків, високу смертність у дитячих притулках та неможливість утримання дитячих закладів через брак продовольства.

Великий голод забрав життя більше одного мільйона жителів Вінниччини. Точної цифри досі не встановлено, – коментує архівіст. – Але за даними сектору «особливого» Вінницького обкому КП(б)У, до голодомору в області проживало 4 мільйони 726 тисяч, а на липень 1934 року населення області зменшилося до 3 мільйонів 598 тисяч осіб. Не можна стверджувати, що стовідсотково всі подоляни стали жертвами Голодомору. Очевидно, деяка частина з них змогла втекти на новобудови, інша – за кордон, але більшість точно померла від голодної смерті.

Ігор Тітаренко додає, що збережені і представлені в експозиції матеріали надзвичайно інформативні. Вони дають можливість визначити передумови трагедії, методи і технології здійснення геноциду і проаналізувати демографічні наслідки. А головне – підтверджують той факт, що це був цілеспрямований процес на знищення українського народу.