58-річний спортсмен-гирьовик із Гнівані Віктор Ліщишин виборов відразу три золоті медалі на чемпіонаті світу з гирьового спорту, що відбувся нещодавно в Узбекистані, в Бухарі.
– Я виступав у віковій категорії ветеранів — вік від 55 до 59 років. Три етапи змагань — перший однією рукою штовхнути гирю вагою 24 кілограми, другий етап — двома руками підняти цю вагу та наступного дня змагань — третій етап — двоборство, теж із гирями у 24 кг — підйом однією рукою й обома почергово… Переміг в усіх номінаціях! Якщо у перших двох зі мною ще конкурували казахські та узбецькі спортсмени, то у двоборстві я вже змагався сам із собою. Зі власними силами, нервами, втомою. У перших двох номінаціях я штовхнув «залізо» відповідно 70 та 15 разів, а у двоборстві за сумою обох етапів — 123 рази.
– Скільки команд брали участь у чемпіонаті?
– Мали брати участь близько 14 команд, а було десять. Господарі — Узбекистан, країни колишнього Радянського Союзу — Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, а ще Індія, Афганістан, Росія, Україна та інш. Юнаки та дорослі спортсмени й спортсменки. У нашій команді 21 учасник — чоловіки, жінки. Я — єдиний вінничанин… І єдиний з українців виступав у своїй віковій категорії. Ще влітку виборов призове місце на чемпіонаті України й так отримав ліцензію на світову першість.
– Із ким зі спортсменів було найважче конкурувати?
– Чесно кажучи, найважчі були все ж таки не змагання, а поїздка до Узбекистану. Бо ми їхали чотири доби автобусом. Якщо в нас за вікном — поля, стави, зелень, там їдеш — пустеля, верблюди. Жовтий колір землі й піску… Одне й те саме! Я навіть схуднув на кілограм за час поїздки… Але зібрався із силами та виграв!
Дуже вдячний за допомогу та підтримку міському голові Гнівані Володимиру Кулешову. Без нього я не зміг би виступити. На жаль, гирьовий спорт не надто популярний у нашій країні… Наведу приклад — в Узбекистані одна місцева спортсменка вперше виграла чемпіонат світу. Спочатку їй за перемогу дали однокімнатну квартиру. Далі ще один виграш — трикімнатна квартира в подяку від держави. А в нас що? В мене більше 50 медалей різного гатунку. Вісім разів став чемпіоном України, двічі — чемпіоном Європи, тричі — світу. Є ще мій колега — теж ветеран — неодноразовий переможець світового гатунку Юрій Курячий. Але деякі вінничани навіть нічого й не знають за гирьовий спорт…
– Чи не важко вигравати та й взагалі займатись спортом у такому солідному віці?
– Я ще з дитинства товаришую зі спортом. Легка атлетика, футбол… Я простий слюсар, більше сорока років життя відпрацював на заводі. А у 50 років вирішив взятись за «залізо». Вдома зробив собі міні-тренажерну залу — гирі, штанги, гантелі. Менша донька теж спортсменка — займалась таеквондо, атлетикою, нині вчиться в училищі культури та мистецв у Вінниці. Я скажу так: ніколи не пізно займатись спортом.
