На жаль, з часів незалежності України через безвихідь інженери і вчителі, медики і соціологи, жінки, що здобули інші не менш потрібні освіти в Україні, вимушені пакувати нехитрі пожитки і їхати в найми за кордони. Чим далі в глибинку, тим безлюднішими стали села та райцентри. Їдуть і залишають дітей на бабусь та родичів всі, хто став зайвим на найщедрішій у світі землі. На Вінниччині, як і по всій Україні, вже є села та райцентри, де половина жінок батракує не день і не два – навіть не рік, а 5-10 і більше по закордонах. Їдуть і чоловіки. Але це не так разюче… Бо ж мама – дружина є оберегом сім’ї і дітей.

За все своє життя в журналістиці ми вислухали тисячі жахливих історій таких безпомічних наймичок, а в них все – біль, приниження, туга за рідним домом, розпач через неможливість бачити, як ростуть рідні діти, і навіть зґвалтування хазяями, про які вимушені були мовчати, щоб заробити копійку.

Коли досліджувала життя наших землячок в Італії, мені професор Римського університету сказала:

– Ми вдячні українським жінкам, що доглядали наших стариків та няньчили дітей, коли ми розбудовували нашу неперевершену батьківщину Італію.

Зрозуміло, що вона робила комплімент – але дуже болючий для кожної української жінки, яку тепер у світі сприймають як наймичку. Як і України.

Чи здогадувалась італійка, що серед тих наймичок були такі самі висококласні спеціалісти, які могли б так само розбудовувати власну країну – Україну, якби не купка жлобів і бариг, що дорвались до влади і вже безпросвітно 25 років грабують її?

Саме тому кожній українській жінці–берегині, яка трудиться за копійки тут, в Україні, і за її межами, старшій чи зовсім юній, вашим, чоловіки, улюбленим дружинам, донькам і матерям, онучкам хочеться пригадати той час, коли українські жінки були королевами та княгинями у тих Європах і кожен король чи герцог, султан, паша чи барон вважали за честь мати своєю дружиною та матір’ю своїх дітей українку.

Безперечно, на першому місці тут величні королеви епохи Київської Русі – доньки Ярослава Мудрого: королева Франції Анна, Норвегії, а пізніше Данії — Єлизавета, Угорщини – Анастасія. А племінниця Євпраксія – як наречена німецького короля взагалі відмовила йому, як негідному її руки.

Ми не можемо не згадати ще одну неймовірну історію — українських султанш. У великій Османській імперії, яка володіла більш ніж половиною Європи, султаншами і навіть регентами – тими, хто керував державою при малолітніх султанах-синах, були легендарна Роксолана (сільська донька священика, захоплена в полон), потім Надія (Хатідже-султан) – захоплена в полон у 12 років на Поділлі. Всього великими султаншами в різні роки правління султанів в Османській імперії було 12 наших землячок. Якщо додамо ще кримських татарок – назбирається більше 20. Я вже не кажу про дружин пашів та інших високопоставлених турків.

У Стамбулі сторіччями була мода на українських жінок, зокрема подолянок. Всі мріяли, щоб їхні нащадки були саме такими, як їхні матері – із високою, інтелігентною поставою, пшеничним волоссям і смарагдовими великими очима. Це описують не якісь там фантасти, а історики – очевидці тих подій.

Саме вони засвідчують, що найвеличнішою жінкою середньовічної Європи була саме Роксолана. І вона зробила для неї та України стільки, скільки не зробив жоден чоловік — її земляк. Надія взагалі султанша-регент, яка управляла більше 10 років імперією, стала найвеличнішою турецькою султаншею, бо вперше подолала корупцію, яка роз’їдала імперію і вела до її знищення.

Без сумніву, великою жінкою, вознесеною до лику святих, була і княгиня Ольга. Вона насильно була віддана заміж за князя Ігоря, якого посадив на трон Київської Русі його регент — князь Новгородський Олег. Лише тепер розкриваються факти, як він винищив всіх християн у Києві і вбив першого християнина князя Аскольда.

Ольга бачила це все. І яку кару отримали Ігор та Олег, що померли страшною і не своєю смертю за ріки безневинної крові християн Київської Русі, яких було багато тут ще до князя Володимира. Ця велична жінка сама поїхала до Константинополя (Стамбула) і прийняла там християнство. Потім таким виховала свого онука Володимира, який привіз до Київської Русі християнство. І, як завжди – Росія тут ні при чому. Бо там в ті часи була хіба що Тмутаракань. Та навіть село Москов (тепер столиця Росії) виникло через 200 років після описаних подій.

Як розумієте, про кожну із цих геніальних жінок треба знімати не один серіал. Я ж сьогодні обмежусь статистикою, якою мало яка інша країна може гордитись, запам’ятайте її і розкажіть своїм дітям і онукам:

– Київська королева Анна стала матір’ю та бабусею 30 королів Франції.

Потомками київської княгині Ольги та Ігоря стали 103 великих княжни, 53 з яких стали дружинами європейських правителів. 8 — Польщі, 3 — Угорщини, 2 — Болгарії, 2 — Німеччини, Данії, Франції, інших європейських держав. 8 з них стали черницями європейських монастирів і одна — ігуменею.

Десятки доньок наших султанш стали великими султаншами — дружинами пашів та візирів.

Тут вкотре не можна згадати унікальну історію про страшних безбожників із Москви, що посіяли в Україні комуністичний терор і зривали на догоду сатанизму найвеличніші храми Києва і України. Спочатку зірвали Михайлівський собор, Межиріччя, де був унікальний козацький монастир, потім добрались до Успенського… Вже був відданий наказ закладати вибухівку під серце України – тисячолітню Софію… І саме наша королева через віки і завдяки небайдужим французам врятувала її: горда Франція поставила Сталіну ультиматум – якщо зірвуть Софію, то розірве дипломатичні відносини із СРСР. І саме тому, що на унікальних фресках собору зображений лик їхньої і нашої королеви Анни.

Скажіть, ну хіба хоч у когось є сумнів, що такими нашими матерями роду українського треба гордитись? Я вже не згадую, щоб не зачіпати чоловіче самолюбство, що за Трипілля Україна була центром Європи і найзаможнішим його краєм, але ним споконвічно правили жінки, бо тоді тут був матріархат.

Тому українська жінка знову із наймички має стати королевою. І повернутись в Україну, щоб працювати на її благо, ростити дітей, давати їм ласку, якої не замінить ніхто. А якщо й їхати у світ – то королевами, а не батрачками. Без жінки — Берегині дому та України – діла не буде.

Заслужений журналіст України