Я готувався, маючи в руках історичні документи, спогади виступити на цім поважнім форумі щонайменше хвилин 15, а виступив всього хвилину. Мені – депутату Ямпільської районної ради, Заслуженому журналісту України, письменнику, волонтеру закрили рота вищевказані пункти пропуску на кордоні. Як це було – розкажу нижче.

З Ямполя в Сороки, через міжнародний пункт пропуску – 8-10 км. я приїхав на велосипеді. Он тому, що на фото справа на човні. Ще в зоні паспортного контролю, при в’їзді в Молдову, мене попередили прикордонники, що останній пором назад, в Україну, сьогодні – о 16 годині. Я вжахнувся: адже ж на конференцію запрошувався на 14.30. Дорога на велосипеді назад з Сорок займає зимою не менше години. Що робити – не їхати?! Але ж така болюча, відповідальна тема, я ж обіцяв, що приїду – на мене ж чекають!.. Вирішив таки їхати. А повертатися – через міждержавний пункт пропуску Сорока-Цекинівка і вже з Цекинівки не 8 км, а всі двадцять кілометрів крутити педалями до Ямполя під дощем з мокрим снігом. Треба було жертвувати собою. І я пішов ва-банк!

Сценарій тієї конференції я не писав. Я – гість. Мені мали дати слово далеко не першому. Надзвичайно цікаві виступи. А я нервую, все дивлюся на годинник. Ось вже стрілка його на 16 годині. Все, міждержавний пункт пропуску, який нещодавно серед білого дня палав ясним вогнем, для мене гавкнувся… У мене в кишені всього 250 гривень. Переночувати за них в Сороках, я це добре знаю, пробував вже якось, можу лише де-небудь під тином. Я не гордий – міг би й під тином за ради такої справи, але ж не зимою, не під дощем з мокрим снігом… При такій погоді до ранку не доживу…

Остання надія на човен місцевого пункту пропуску Сорока-Цекинівка. Він робить останній рейс з Сорок на пів години пізніше від порома – о 16.30.

Але ж радіо Європа Лібере цього не знає!.. Воно не спішить. Надає слово іншим – дипломатам, науковцям. А мене, як дядька з переферії, відкладає на потім, на десерт.

Бачу – ка-пе-ць мені тут таки настане! Вже двадцять хвилин на 17. Виходу немає – зриваюся з місця, страшенно перелякавши радіо Європа Лібере, і сам собі даю слово. Бо не можу не сказати, бо це мене дуже пече. Голодомор викосив половину мого села. На моїй вулиці люди людей їли, Боже!

Випалив найголовніше, що зміг за кільканадцять секунд, передав документи і погнався на вулицю, до велосипеда бігом. Вони за мною, щось хочуть запитати, уточнити, домовитися про зустріч. А я вже лечу – ЧОВЕН відходить! Останній пункт пропуску, остання моя надія на життя закривається. Хапаю руль, тисну на педалі і моторошно згадую куди це їхати, де той місцевий пункт пропуску у них тут – забув з переляку.

Прилітаю. Ху-у-у… Таки є Бог на світі! Встиг. Якраз човен відплив з Цекинівки. До Молдови йому добиратися ще хвилин з 5.

Стою. Чекаю. Цих 5 хвилин мені здаються годинами. Бо поряд, за кілька метрів, відкритий каналізаційний колектор і з нього в Дністер смердючою притокою спадають зовсім не очищені надзвичайно смердючі відходи життєдіяльності Сорок. Нещодавно Цекинівський сільський голова хвалилася Ямпільському радіо, що в Цекинівці чисте повітря і чиста вода – запрошувала попити вина в цих краях… Боже, якби ті люди знали, яке тут чисте повітря, а особливо вода, якби постояли отут зі мною, надихалися цим смородом на повні груди… Тоді б не вірили таким, як вона і в рот не брали б того тутешнього вина.

Поки ті що приїхали вивантижилися, а ми завантажилися, поки відчалювали, пливли – вже й вечір. А дощ і мокрий сніг все більше і нахабніше дошкуляють. Бідна моя курточка, бідні джинси, черевики… До Ямполя вночі, під час воєнного стану, мені, старому пенсіонеру, ще крутити педалями 20 км.

Кручу і згадую свою Ямпільську і Сороцьку районні ради, транс-кордонну місцеву організовану злочинність і корупцію, яка на корені зарубала мою ідею відкриття автобусного маршруту Ямпіль-Сороки. Уявляю, крізь сльози, як було б добре нормальним людям, таким як як, якби такий автобус ходив, скажімо до 20 години і пізніше. Для цього ніяких капіталовкладень не потрібно лиш добра воля місцевої безжалісної організованої злочинності і корупції. Але на те вона організована і злочинна, що їй чхать на таких як я, на голодомори і війни. Вона живе одним днем. Як свиня перед базаром.