У кінці XIX століття Вінниця була повітовим містечком із сільськими хатами і немощеними вулицями, де розгулювали кури… У повіті діяли лічені промислові підприємства, інтенсивно розвивались лише цукроварні.
А світ нестримно крокував у XX століття! Люди злетіли на «апараті, важчому за повітря», винайшли «безпроводовий телеграф», роздивились у мікроскопі будову клітини. У містах Європи засяяли електричні ліхтарі, поряд з фаетонами пішли омнібуси і трамваї.
Вінниці пощастило — в потрібний час у ній з’явилась потрібна людина. Це був лікар Микола Васильович Оводов, якого за плідну професійну і громадську діяльність у 1899-му році одноголосно обрали головою міської управи. Ентузіаст, творець, гуманіст — таким був міський голова нашої Вінниці. Під його керівництвом дрімотне місто над Бугом невпізнанно змінилось.
Стараннями Оводова і хірурга Малиновського збудована велика лікарня ім. Пирогова. Були відкриті нові школи, учительський інститут, класична гімназія, жіноча гімназія, гімназія-семінарія. Від 2-ї школи до вокзалу пішов трамвай. Розвивався залізничний транспорт, завдяки чому Вінниця стала великим торгівельним центром. Цукроварні, землеробські околиці наблизились до споживача, потік товарів пішов і в місто, і з міста.
Губернський центр був переведений у Вінницю у 1914 році, з початком Першої світової війни. Але ще до того Оводов підняв клопотання про створення у Вінниці окружного суду. З’явився Вінницький громадський банк. Для збільшення його капіталу міська управа вирішила продавати невеликі земельні ділянки для приватної забудови.
Інтенсивно будувалось Замостя. Міський голова Оводов й архітектор Артинов повністю змінили обличчя Вінниці, з’явились міський театр, церква-капличка, два готелі, міська управа (тепер Торгово-промислова палата). На другому поверсі міської управи було влаштовано «Білу залу» із величезними дзеркалами, білими меблями і роялем — для концертів і зібрань.
Вінницька електростанція, телефон, трамвайна мережа, водогін з водонапірною баштою і годинником на ній — це все при ньому, при Оводові. У Вінниці стала виходити перша міська газета «Куранти». Як лікар Оводов боровся за чистоту міста. За його ініціативою була створена спеціальна комісія, яка стежила за санітарним станом Вінниці. Багато вулиць вкрились бруківкою.
Він завжди звертав увагу на питання благодійності і виховання, підтримував приватних благодійників. Є відомості, що під псевдонімом «Омікрон» Оводов надрукував книжечку «Вінницька старовина. Історія мурів», яка сьогодні зберігається у Тімірязевській бібліотеці.
У 1918-му, з приходом більшовиків, Микола Оводов з родиною переїхав до Одеси, де трудився простим лікарем у порту. Помер у березні 1941-го у віці 77 років.
Прекрасний документально-художній фільм «Видатні люди Вінниччини: Микола Оводов» створили вінницькі митці за підтримки Вінницької міської ради, департаменту культури та Центру історії Вінниці. 18 грудня у кінотеатрі «Родина» його презентувала команда творців: Василь Медяний – автор ідеї та режисер, Тетяна Кароєва – доктор історичних наук, консультантка фільму, Валерій Прусс – народний артист України, виконавець ролі Миколи Оводова, Олександр Федоришен – директор Центру історії Вінниці. Головного архітектора міста Григорія Артинова зіграв народний артист України Анатолій Вольський, дружину Миколи Оводова — Наталя Шолом, мецената і банкіра Бернштейна – Богдан Костюк. Фільм про Миколу Оводова демонструватиметься у всіх школах області, а після Нового 2019 року його можна буде побачити на YouTube.
Наступним у серії «Видатні люди Вінниччини» стане документально-художній фільм про Миколу Леонтовича, автора безсмертного «Щедрика». Роль композитора зіграє вінницький священик та диригент хору «Соломія» Назарій Давидовський. А далі у планах — стрічка про архітектора Григорія Артинова.
