Дівчина-боєць вінницької військової частини 3008 Національної гвардії України Карина Каліновська здавала кваліфікаційні іспити на право носити берет із відзнакою — найвищу відзнаку гвардійців.

Минулоріч ці змагання вперше проводились серед бійців прекрасної статі.

– Я та мої колеги Оксана Пецкова та Тетяна Атаманчук були першими кандидатками з-поміж вінничанок у гвардійських погонах. Втрьох успішно подолали відбірковий тур. Етапи досить важкі — біг на довгі та короткі дистанції, силові вправи. Далі подолання смуги перешкод, змагання на витривалість, орієнтування на місцевості, стрільба із штатної зброї — пістолета та автомата. У військовій формі, «броніках», шоломах! — розповіла старшина Карина Каліновська. — За хвилину я 55 разів виконала вправу на прес, стільки ж разів віджалась. На жаль, після відбіркового туру далі вже не брала участі у змаганнях через навчання по службі. Ми не вибороли призових місць. Зате отримали безцінний досвід. Будемо далі наполегливо тренуватись, аби обов’язково взяти участь у змаганнях вже у цьому році. Я вже маю відзнаку «Воїн-спортсмен» 2 розряду.

– Ви досвідчена спортсменка. Як прийшли на службу до Національної гвардії України?

– До 15 років професійно займалась великим тенісом, але через травму покинула заняття. Вчилась у Вінницькому педагогічному коледжі на факультеті іноземних мов, вивчала правознавство у Академії внутрішніх справ.

На початку 2014 року подала документи до військової частини 3008, успішно пройшла усі перевірки та заліки. У квітні була прийнята на військову службу за контрактом на посаду телефоніста вузла зв’язку. Стала першою дівчиною у нашій частині, яка проходила навчальний збір вже у новоствореній Нацгвардії України. Згодом пішла у декрет, де пробула п’ять місяців. Йшла війна, тож нестерпно було сидіти вдома та спостерігати ці події з екрана телевізора.

– Ви були на фронті? Відмінна спортивна підготовка допомагала Вам на війні?

– У липні 2016 року я вперше поїхала на фронт. За власним бажанням! Досить тяжко було без родини та доньки. Виховую доньку сама, тож усі родинні клопоти лягли на плечі моєї матері. Але мої рідні й близькі не могли заборонити мені їхати. Бо усі мої там, а я вдома? Коли я вперше приїхала у зону антитерористичної операції, то здавалось, що опинилась у іншому світі. Бліндажі, окопи, стрілянина… У Луганській області відсвяткувала своє 23-річчя разом зі справжніми своїми бойовими друзями. Там остаточно переконалась, що українців не зламає жоден ворог!

Підготовка допомагала не один раз. Але розповідати про це детально не можу. Я вже була начальником групи документального зв’язку, тож бачила багато… Взагалі я дуже часто їжджу у відрядження. Забезпечення правопорядку з метою недопущення незаконного видобутку бурштину, охорона громадського порядку, навчальний центр Нацгвардії задля підвищення кваліфікації. Військова служба вже невід’ємна частина мого життя. Моя мета — стати офіцером НГУ.

– Ваша дочка не хоче бути військовослужбовцем, як мама?

– Вже намагається ходити стройовим кроком! Далі час покаже.

– На Вашу думку, чи місце дівчині у сучасній армії? І як цивільні чоловіки ставляться до бійця прекрасної статі?

– Так, але не усім! Так само як не усім чоловікам. Тут потрібні характер, фізична підготовка, бажання служити народу України. Бо в армії немає поняття «чоловік» чи «жінка». Є одне поняття — військовослужбовець! Не кожна дівчина зможе нести на собі важчезний бронежилет, але й не кожен хлопець відстріляється чи пробіжить залік із фізичної підготовки на «відмінно».

Цивільні хлопці сприймають мене по-різному… Багато хто цікавиться, хтось засуджує, але в більшості ставляться з повагою, тиснуть руку. І це дуже тішить.