Підвисочанський отаман

«Нас може і не стати, але залишимо по собі пам’ять, легенду для нових борців» писав в своїх спогадах, сотник армії УНР Яків Васильович Гальчевський (1894-1943) – отаман «Орел», котрий активно діяв на території Поділля 1918 -21 рр.

З плином років відходять в небуття жителі села ХХ сторіччя, і на жаль, більшість не зможе вже переповісти про прожите та почуте нащадкам. Про те, що в с. Підвисокому народився і був одним з організаторів повстанців ще сто років тому, я почув ще в середині 1990-х років, від Голубенко Анастасії Климівни (в дівоцтві Бойченко  народ. 23 березня 1930 р. ). Мова іде про Махомету Дениса Прокоповича (народився 18.05.1893). Саме вона переповідала  про те що  Махомета Денис організував підвисочанських селян восени 1919 року, щоб зупинити рух  більшовицького бронепоїзда, що курсував залізницею між Козятином та Христинівкою. Напад селянського, слабко озброєного загону  бронепоїзд відбив, і окрім того висадив десант, який спалив всі хати вздовж залізниці. Вже пізніше я знайшов підтвердження її слів в книжці «Бронепоїзд Ганзя»  – командира цього бронепоїзда Григорєва М. Ф., котрий описував як петлюрівські бандити разом з жінками стояли на залізничній колії і не хотіли пропускати далі бронепоїзд в сторону вузлової станції, щоб допомогти більшовикам захопити Козятин. Прийшлось використати кулемети, а на далі ще й попалити хати….

Вже безпосередньо в Вінниці мені вдалось познайомитись з головним спеціалістом відділу інформації Державного архіву Вінницької області Костянтином Завальнюком, котрий досліджував повстанський рух на Поділлі та надав рекомендації щодо тогочасних газет.  Також в Вінницькому обласному архіві знаходиться розсекречена справа репресованих селян в 1930 роках, активістів повстанського руху, запротокольовано згадки про ці події. Їхні спогади та тих, хто проти них свідчив. З справи я дізнався, що Денис Прокопович в період з 1917 по  весну 1918 ріку займав посаду помічника Липовецького повітового коменданта (територія теперішніх Липовецького, Оратівського та частини Монастирищанського, Погребищанського Гайсинського районів Вінницької обл..). Після перевороту в квітні 1918 року гетьманом  П.Скоропадським поступова став його противником, за що був заарештований, але зумів визволитись завдяки зусиллям своїх прибічників, серед яких були пізніше репресовані в 1930 рр. підвисочанці – Нижник Г.С., Нижник В.С., Килимник Г.В., Килимник П.Т., Татарчук С.А., Шпота Х.С. Шерлович Я.С. Разом з ними був сформований повстанський загін в Козятині, котрий в листопаді 1918 року відбив в гетьманців Липовець, де з в’язниці випустив політичних в’язнів Гетьманату, майбутніх діячів серед них полковника Нагорного Івана Петровича – пізніше став начальником загальної частини канцелярії Військового міністерства УНР, та ін..

Махомета Д.П. член Липовецької повітової земельної управи з 11.01.1919 року та повітового комітету Селянської спілки. Коли розпочались буремні події 1919-20 рр., де територією Поділля ходили червоні, білі, поляки –  організатор та ватажок повстанського загону, котрий зосередив боротьбу спочатку проти Білої армії, а потім проти більшовиків. Їхня діяльність залишила слід і в тогочасній пресі, зокрема 15.06.1919 року газета «Червоний Стяг» що видавалась в Дашеві  ( тепер  містечко в Іллінецькому р-ні Вінницької області), писала: «Недавно до нас завітали махометовці та волинці. Побили різками декого з єврейської людності, наклали контрибуцію й можливо, що вчинили б погром, якби не підійшли радянські загони та не прогнали їх до Гайсинських лісів». В спогадах свідків по репресованих селянах постійно наголошується, що територія Старого Дашева в основному була заселена євреями, котрі палко підтримували більшовиків і всіляко їм сприяли – тож недивно що Денис Прокопович досить часто навідувався до Дашева, щоб «перехрестити» цих симпатиків комунізму в будь яку іншу «віру». Тому тут і присутні революційні методи – виганяння всіх мешканців в поле,  інший раз биття різками, накладання контрибуції, восени 1919 року – загнались всі мешканці в ставок для «перехрещення». Сучасникам Махомети це видавалось єдиним правильним рішенням.

Активізація більшовиків призвела до скоординованих дій всіх повстанців, тому описаний епізод про бронепоїзд, скоріш за все був спланованою акцією, чим спонтанним рішенням. Бо вже восени 1919 р. загін Махомети зайняв Іллінці, звідки направився в бік Липовця, але там зазнав втрат від більшовицьких військ. В інформаційному донесенні за 21.07.1920 р. повідомлялось: «Банда Махомета, яка оперувала в Підвисочанській волості, ліквідована»

Із 1920 по 1921 рр. перебуває в еміграції в Польщі, куди перебралась вся армія УНР. Там певно піддавшись впливу червоних агітаторів, що радянська влада всім все пробачила, або може інші мотиви спонукали повернутись, бо в донесенні за  27.06.1921 р. з’являється наступне повідомлення : «Добровільно з’явилась невелика банда на чолі з невідомим бандитом Махометом». Зимою 1927 р. за постійну антирадянську агітацію та контрреволюційну діяльність висланий на Соловки, без права повернення. В даній ситуації Денису Прокоповичу ще й пощастило, бо маховик репресій починав розкручуватись, і вже через три роки, в 1930 р. повстанці – підвисочанці – Нижник Г.С., Нижник В.С., Килимник Г.В., Килимник П.Т., Татарчук С.А., Шерлович Я.С. – засуджені на строк від 5 років  концентраційних таборів, і по розслідуванню проведеному в 1989 р., про подальшу їх долю нічого не відомо. Скоріш за все залишились в безіменних могилах ГУЛАГу, а  Шпота Харитон Степанович розстріляний в Вінниці 17 березня 1931 року в 24 години. І напевно  був захоронений в т.з. Вінницькій ямі.

В кінці 50 рр. ХХ ст., коли селянам дозволили виїжджати за межі сіл, велика кількість підвисочанців подались на заробітки до Мурманську. В селі навіть були шились спеціальні кожухи, т.з. «мурманські», без яких на Північ нічого було подаватись. Зі слів Голубенко Анастасії Климівни подорожуючі зустрічались з  Махометою Д.П., котрий   до кінця 60-х рр.. ХХ передавав щирі вітання всім односельчанам.

Історія українського народу знає чимало героїчних сторінок боротьби за волю, за державність України. Одна з них – безприкладний спротив могутньому та грізному ворогу – більшовицькому комунізму, і жителі с. Підвисокого Оратівського району Вінницької області вписали туди не менш героїчну сторінку.

Слава Україні – героям Слава.

Олександр  Мончак
Учасник АТО, краєзнавець