У день великого різдвяного свята Василя громада села Котюжан майже одноголосно проголосувала за перехід до помісної православної церкви України. Без скандалів, тиску і примусу. Втім вже наступного дня сайт “Спілка православних журналістів” написав статтю, де все перекинуто з ніг на голову.

“Місцева влада Вінницької області активно проводить процес “переведення” громад УПЦ в ПЦУ. Голова Мурованокуриловецької РДА Сергій Ладан агітував у селі Котюжани. – йдеться у статті –

14 січня в селі Котюжани Мурованокуриловецького району Вінницької області відбулися звітні збори села (до 100 осіб), скликані за ініціативи голови сільради Арнаута Миколи Павловича. У зборах взяли участь голова Мурованокуриловецької РДА Ладан Сергій Вікторович, голова сільради та його дружина – директор місцевої школи Арнаут Анна. Після проведеного звіту на зборах, що відбулися в місцевому клубі, слово взяв голова РДА Сергій Ладан, який повідомив присутнім, що Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм не є Церквою, що «вона зомбує людей і підпорядковується Росії». Інші працівники РДА та сільради повідомили присутніх, що «Предстоятель УПЦ сепаратист і все там сепаратистське».

Незважаючи на очевидну агітацію проти Української Православної Церкви, саму громаду храму свт. Миколая УПЦ на збори ніхто не запросив, так само як і багаторічного її настоятеля протоієрея Іоанна Печенюка. Глава РДА Ладан роздав усім присутнім листівки, в яких було зазначено про «залежність УПЦ від Москви».

12 січня в цьому селі шляхом обману відбувся збір підписів за перехід в ПЦУ. Активісти ходили по селу і повідомляли людям, що священик також підтримує ПЦУ, тому деякі мешканці села підписувалися…”

Обурений голова сільської ради Микола Арнаут звернувся до редакції “33 каналу” по об’єктивність. І розповів таке:

– Стільки брехні ще в житті не бачив! Насправді все відбувалося дуже цивілізовано і без жодного тиску. Ми запросили священика Іоанна на збори села, сказали, якщо хоче залишатися з нами, ми будемо не проти. Він не прийшов. Громада дала йому час подумати і визначитися. А почалося все з того, що до мене звернулися вчителі-пенсіонери, навіть переселенці з Донеччини, і озвучили наміри громади перейти до помісної церкви. Жінки пішли до кожного двору, опитали, хто за українську церкву, хто за російську. За російську церкву підписалося всього дві людини. За українську — 270. Вже у понеділок у нас був схід села, на котрому звітував за свою роботу і я, сільський голова, і депутати. Я сам дуже переживав перед цими зборами, розумів, що відбувається дуже важлива річ. Був присутній і голова РДА Сергій Ладан. Церковне питання залишили наостанок. Перед селянами виступали вчителі, ділилися своїми думками. Розповідали про те, що питання війни поставило остаточну крапку у стосунках з російською церквою. Ніхто цього не планував. Але виступали справді дуже шановані і авторитетні люди. Сергій Ладан виступив на прохання селян, розповів, що був у Вінниці, бачив Томос, відчув особливу енергетику. Висловився, що поступово українці все зрозуміють і церква буде справді єдиною. Ніхто ні на кого слова поганого не сказав! А коли всі вигукнули “Слава Україні!” я зрозумів які в нас патріоти!

У мене мама православна, тато католик, я католик. У мене сини одружилися на православних. Але в нашому селі ніколи не було жодної міжконфесійної ворожнечі Мого підпису у тих списках немає, тому говорити про якийсь мій вплив недоречно, тим більше, що у нас в селі дуже розумні люди і вони не отара овець, якими можна так легко скерувати.”