Вінничанин Олександр Назимко — людина справді унікальна, адже дотиком лише однієї руки може встановити діагноз та подолати хворобу.

Окрім остеопатії, він займається біоенерготерапією, фітотерапією та су-джок терапією. Виступає на телебаченні, проводить лекції для всіх охочих не лише в Україні, а й в Польщі, США, Туреччині та Португалії. Випустив дві книги польською про трави та має власний канал на Ютубі (Nazymko Nsp). Його вже давно запрошують перебратись до провідних країн світу, але лікар — патріот своєї держави, близько року служив у добробаті, де надавав допомогу побратимам. Про мистецтво бути здоровим та щасливим Олександр Назимко розповів нашій газеті.

– Свого часу ми з батьками мешкали на Херсонщині. Мій дідусь був досить цікавою людиною. До 1943 року воював, внаслідок поранення втратив легеню та лопатку. Через стан здоров’я його комісували. Вдома дідусь багато часу приділяв пасіці та травам, мабуть, саме тому він і дожив до 72 років. Своїми знаннями залюбки ділився зі мною, і ще тоді я зрозумів, що хочу присвятити себе медицині, — починає розмову пан Олександр. — Навчався у Погребищенському коледжі, згодом у Київському університеті сучасних біотехнологій. З поняттям «остеопатія» вперше стикнувся під час служби в армії. Так сталось, що отримав травму — два переломи хребта, медики давали невтішні прогнози – більше не ходитиму. Та я почав активно використовувати напрацювання, які мав, і через півтора року став на ноги і зумів згодом повернутись до спорту. А у 1991 році у Стрижавці я відкрив кабінет остеопатії. Паралельно ще тоді працював на «швидкій допомозі».

– І як до цього ставились ваші колеги?

– Скептично, називали остеопатію шарлатанством. Дивувались, як це можна поставити діагноз без рентгену чи натиснути на кілька точок, щоб у людини перестало щось боліти. На мою думку, специфіка та хаос в думках пов’язані із тим, що в багатьох медичних закладах вкладають в голову одне — немає інших методів лікування, а навчатись чомусь новому не хочемо. Мовляв, є антибіотики та хірургія, яка, в першу чергу, стосується саме порятунку життя. Тому так склалось, що медицина у нас розділена на класичну та альтернативну. І остання чомусь відсунута на другий план.

– Розкажіть детальніше про те, як працюєте із пацієнтом.

– Спочатку я проводжу діагностику руками. Наш хребет – це фундамент, на якому навішане все, що ми носимо. Кожен відділ хребта відповідає за якісь органи та функції. Коли ти орієнтуєшся, розумієш, як працюють м’язи, чи є спазми, в який бік краще йде потік енергії, які можуть бути наслідки і як допомогти людині. Курс іде від 3 до 7 днів і включає в себе остеопатичний масаж, «м’які» вправи. Також працюю з енергіями, призначаю трави та вітамінно-мінеральні комплекси. Після того підтримуємо контакт із пацієнтом, аби дійти до результату, який він хоче отримати.

– В одному зі своїх виступів ви розповідали, що остеопатія передбачає те, як у нашому тілі циркулюють енергії. Що це означає?

– Наприклад, коли людина дуже на когось сердиться, відбувається порушення жовчних шляхів. У неї навіть змінюється колір обличчя, при тому прояви агресії часто зовсім не пов’язані з оточенням. Але пізніше ця людина нарікає на проблеми з колінами, адже довго носить в собі тягар і не хоче відпускати. Як остеопат працюю з такими пацієнтами, тільки мене в даній ситуації цікавлять не тільки психологічні моменти. Мої діагнози опираються на фізіологію, анатомію та бачення цього світу трохи в інших кольорах. Я зацікавлений в тому, щоб кількість здорових людей збільшувалась, адже це результат моєї праці та найкраща реклама. Радію, коли пацієнтки, яким лікував хребет, допоміг позбутись безпліддя. Часто допомагаю дітям. Пригадую, як у 2013 році до мене звернулась пацієнтка, яка перенесла онкологічну операцію і лікарі ніяких прогнозів не давали. З нею ми попрацювали, підібрали комплекс трав. А вчора вона приїхала, бо стала гірше себе почувати. А для мене щастям було те, що вона досі жива. Дуже часто люди зовсім не цінують те, що мають на даний момент.

– З якими проблемами найчастіше звертаються люди?

– Технології нам допомагають жити, але водночас нищать здоров’я. Раніше жартували, що наше покоління було неможливо забрати з вулиці, а зараз дітей важко туди випхати, бо вони постійно в гаджетах. Якщо у 90-х роках міжхребцеві грижі в дітей – це був один випадок на тисячу, то зараз їх у рази більше, і це в 12-13 років. Мова йде вже про патологію. Через гаджети маємо поганий зір, проблеми шиї, які призводять до того, що затискаються судини, які відповідають за кровообіг у кінцівках. Коли дитина сидить зі смартфоном, голова зігнута під 90 градусів, а на її шиї навантаження – близько 3 кілограмів. Остеопороз в жінок – це не тільки проблема відсутності кальцію в харчуванні, а й щитовидної залози, яка страждає від тих самих випромінювань. На жаль, ми зараз йдемо, як і сусіди-європейці, до пластикового харчування. Мало хто знає, але фтор, який є у зубній пасті, руйнує роботу підшлункової залози й негативно впливає на засвоєння мінералів. Або зробіть для себе експеримент і порівняйте склад мийного засобу для посуду та шампунь. Повірте, часто він майже ідентичний. Чомусь люди рідко читають етикетки, і це теж недобре.

– Вас знають та поважають у багатьох країнах. Не було бажання залишити країну?

– Скажу одне: до 2014 року не здогадувався, що настільки є патріотом України. Завдяки тим самим гаджетам світ став ближчим, я підтримую спілкування зі своїми пацієнтами, де б вони не були. Заробляти та допомагати можна скрізь, але найкраще почуваєш себе вдома, незалежно від того, хто зверху керує.

– А це правда, що свого часу в якійсь мірі ви допомогли вінничанці Наталії Добринській виграти олімпійську медаль?

– Було таке (усміхається), виграла вона завдяки своєму хисту і наполегливості, а я лише допоміг як одній із пацієнток. Спортсменка напередодні звернулась до мене зі скаргою на гомілкостопний суглоб. Ми кілька днів попрацювали, а згодом до мене зателефонували знайомі та стали вітати. Я спочатку не розумів, що сталось. А тоді мені розповіли, що Наталка виграла Олімпіаду.