20 січня в центрі Вінниці  на Алеї Слави зібрались учасники оборони Донецького аеропорту та рідні загиблих фронтовиків,   які в останній день оборони ДАПу прийшли вшанувати загиблих 4 роки тому побратимів та поклали квіти до пам’ятника захисникам України.

– Ми вистояли, не витримав бетон! Ці хлопці для мене стали братами – рідними людьми, які прикриють спину на війні та підтримають тут – у мирному житті! Ми зібрались, щоб згадати пацанів, які пішли на небо в останній    боях за Донецький аеропорт!, – розповів голова ГО «Побратими України» кіборг Роман Смішний.  – В цей чорний день загинуло майже 50 хлопців у аеропорту… Серед них наші земляки – начмед Олександр Кондр атюк, десантники Дмитро Франишин Дмитро, Сергій Зулінський, Леонід

Шевчук, Ю́́рій Осау́лко,  Толя Буйлук… Як можемо допомагаємо кожній цій родині, бо без синів, батьків та чоловіків залишились їхні родини! Хлопці робили неможливе – тримали на плечах аеропорт! І віддали свої життя за Україну! Слава Героям…

Паралельно у Києві в  Міноборони за участю керівництва держави відбувся пам’ятний захід з нагоди 4-ї річниці героїчної оборони Донецького аеропорту.

Віддати шану воїнам, які загинули цього дня у різні роки та внаслідок російської збройної агресії на cході України прибули Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко, Міністр оборони України Степан Полторак, начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України генерал армії України Віктор Муженко, керівництво оборонного відомства та Генерального штабу, військовослужбовці Київського гарнізону, численні родичі та близькі загиблих Українських героїв.

Пам’ятний захід розпочався зі щоденного ранкового церемоніалу вшанування пам’яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України, світовий мир та порядок.

Присутні вшанували пам’ять захисників України, які ціною власного життя виборювали волю і незалежність нашої держави від підступного російського окупанта.

В рамках урочистих заходів зі вшанування подвигу «Кіборгів», що відбулися в Залі Пам’яті, було зачитано прізвища усіх бійців, які загинули, обороняючи ДАП.

Перед присутніми виступили Президент України Петро Порошенко, народна артистка України Ада Роговцева та сестра загиблого Героя України, легендарного «Краба» старшого лейтенанта Івана Зубкова — Ірина.

Соліст відомого українського гурту «Шабля» Володимир Гейзер виконав сольно під гітару дві пісні, присвячені Українським Героям — «Синку мій, синку» та «Гімн АТО».

На великому екрані, розміщеному всередині Зали Па’мяті, де відбувалися урочистості, було показано репортаж з Донецького аеропорту відомого журналіста, автора книг «Аеропорт» та «Рейс» Сергія Лойка. Зокрема, у сюжеті військовослужбовці Збройних Сил України звернулися з передової до українців та ветеранів боїв за ДАП.

На завершення урочистостей, віддаючи шану полеглим оборонцям Донецького аеропорту, учасники заходу, родичі та бойові побратими українських Героїв поклали квіти до Стели Пам’яті.

Сьогодні, 20 січня, Дзвін Пам’яті пролунав 50 разів…

Цього дня перестали битися серця мужніх захисників України. Переважна більшість з них — оборонці Донецького аеропорту.

В цей день у 2015 році загинули:

Молодший сержант АЛЕКСЕЙЧУК Владислав Володимирович
Старший солдат АТАМАНЧУК Олександр Олександрович
Майор БАЙНЕНКОВ Борис Михайлович
Молодший сержант БОДНАРЮК Олександр Васильович
Сержант БОРИСЕВИЧ Василь Васильович
Солдат БУЗЕНКО Володимир Петрович
Сержант БУЙЛУК Анатолій Андрійович
Старший сержант ВІТИШИН Іван Васильович
Старший сержант ГАВРИЛЮК Андрій Петрович
Солдат ГАСЮК Віталій Аркадійович
Солдат ГРИГОР’ЄВ Василь Леонідович
Солдат ГРИЦАН Андрій Володимирович
Солдат ГРОШЕВ Олександр Іванович
Солдат ДАЦЮК Юрій Анатолійович
Сержант ДЕМЧУК Вадим Володимирович
Солдат ДОЦЕНКО Анатолій Ігорович
Солдат ЄВДОКИМЕНКО Іван Миколайович
Старшина ЗАГУБА Володимир Миколайович
Молодший сержант ЗІНИЧ Ігор Вікторович
Старший лейтенант ЗУБКОВ Іван Іванович
Молодший сержант ЗУЛІНСЬКИЙ Сергій Миколайович
Солдат ІЩЕНКО Сергій Михайлович
Солдат КОЖУРІН Віктор Володимирович
Старший солдат КОЗАК Володимир Миколайович
Старший лейтенант медичної служби КОНДРАТЮК Олександр Іванович
Старший солдат КОНОШЕНКО Руслан Сергійович
Солдат КРАВЧЕНКО Павло Станіславович
Солдат КУПРІЯНОВ Андрій Олександрович
Майор ЛІЗВІНСЬКИЙ Валерій Іванович
Капітан МАРКОВСЬКИЙ Володимир Геннадійович
Солдат МАРЧЕНКО Іван Миколайович
Сержант МАРЧЕНКО Олексій Володимирович
Солдат МЕЛЬНИК Вячеслав Олександрович
Солдат МИРОНЮК Андрій Миколайович
Солдат ОПАНАСЕНКО Валентин Леонідович
Старшина ОСАУЛКО Юрій Леонідович
Старший солдат ПЄТУХОВ Дмитро Юрійович
Солдат ПИТЕЛЬ Олександр Володимирович
Солдат ПОЛИЦЯК Петро Петрович
Солдат ПРИСЯЖНЮК Руслан Анатолійович
Солдат РЕМІШЕВСЬКИЙ Віталій Валентинович
Солдат САВЧУК Петро Васильович
Солдат САМАК Микола Миколайович
Молодший сержант СКЛЯРОВ Дмитро Сергійович
Солдат ФРАНИШИН Дмитро Юрійович
Молодший сержант ЧЕРНИШ Олег Сергійович
Молодший сержант ЧУПИЛКА Анатолій Михайлович
Солдат ШЕВЧУК Леонід Володимирович
Старший солдат ЯЦИНА Євген Вікторович
У 2017 році — солдат ЗАХАРЕВИЧ Сергій Юрійович.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!

Нагадаємо, що українські військові тримали оборону Донецького аеропорту 242 дні із 26 квітня 2014 року по 21 січня 2015-го. За хоробрість та стійкість самі бойовики «гібридної» окупаційної армії прозвали захисників ДАПу «кіборгами».

Ось наші вінницькі кіборги:

ПАМ’ЯТАЄМО, ШАНУЄМО ГЕРОЯ, ЯКИЙ ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ!

Старший лейтенант медичної служби

Кондратюк Олександр Іванович (“Чорний Вовк”) 

81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон)

Олександр Кондратюк — український військовик, старший лейтенант медичної служби (посмертно) Збройних сил України (81-а окрема аеромобільна бригада; 90-й окремий аеромобільний батальйон), позивний «Чорний Вовк». Начальник медичної служби.

Закінчив медичний колледж у Черкасах і пішов працювати в сільську амбулаторію. Був зарахований за цільовим направленням на педіатричний факультет Вінницького національного медичного університету, де навчався з 2003 по 2010 рік.

Загинув у 33-річному віці, під час евакуації «кіборгів» з Донецького аеропорту – 20 січня 2015 року, в один день з іншим медиком, Ігорем Зиничем (позивний «Псих»), який став прототипом героя фільму «Кіборги»…

По смерті Олександра Кондратюка залишились мати, дружина та донька 5 років.

Похований у м. Шпола на Черкащині.

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також посмертно нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» та медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

До Дня Гідності і Свободи 2015 року Олександру Кондратюку присвоєно звання Почесного громадянина міста Шпола. У школі, де він навчався, відкрито меморіальну дошку. 20 січня 2016 року меморіальну дошку на честь старшого лейтенанта Кондратюка відкрито і в приміщенні Вінницького медичного університету.

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ПАМ’ЯТАЄМО, ШАНУЄМО ГЕРОЯ, ЯКИЙ ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ!

Солдат Франишин Дмитро Юрійович (“Злостний гном”) 

81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон)

Франи́шин Дмитро́ Ю́рійович народився 8 листопада 1982 р., с. Стадниця, Вінницький район, Вінницька область.Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Стадниця. Проходив строкову військову службу в Аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України.

Працював охоронцем у супермаркеті міста Вінниці.

У серпні 2014 року був мобілізований до Збройних Сил України, став кулеметником 81-ої окремої десантно – штурмової бригади — 90-й окремий аеромобільний батальйон, псевдо «Злостний гном».

18 січня 2015-го його військовий підрозділ отримав наказ дістатися до одного з терміналів ДАП, забрати вбитих та змінити поранених, мала відбутися чергова ротація. Вирушили на трьох МТЛБ. Уночі проти 20 січня через густий туман бригада збилася з визначеного курсу, відійшовши майже на кілометр від дороги, потрапили в засідку. Почався одночасний обстріл з трьох сторін, 1 бойова машина встигла швидко змінити курс і відійти в безпечне місце, інші зазнали ушкоджень. Вибухом було вбито й поранено солдатів, що перебували зверху на броні, серед тих, що загинули — Володимир Загуба. Друге влучання сталося в задній люк машини, з якого в той час вибиралися бійці. Бабенко Вадим Вікторович залишився живим, поранений у ногу, потрапив до полону. Автомобіль, у якому їхав Франишин, врізався в будівельні конструкції та вибухнув. Перебував у списках зниклих безвісти. Впізнаний за експертизою ДНК.

Без Дмитра лишились батьки, дружина Оксана, донька Кароліна 2008 р.н.

1 квітня 2015-го у Вінниці відбулося прощання з Дмитром та ще двома воїнами Зулінським Сергієм та Шевчуком Леонідом. 2 квітня похований на кладовищі села Стадниця.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ПАМ’ЯТАЄМО, ШАНУЄМО ГЕРОЯ, ЯКИЙ ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ!

Молодший сержант Зулінський Сергій Миколайович (“Зулік”) 

81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон)

Зулінський Сергій Миколайович народився 7 квітня 1987 року в місті Вінниця. Був звичайним вінницьким хлопцем, любив подорожувати. Мандруючи, зустрів своє кохання – Катерину. Вони познайомилися в грудні 2011 року в автобусі, повертаючись з відпочинку в Карпатах. З першого погляду сподобались одне одному, згодом вирішили бути разом. 15 вересня 2013 року одружились і були надзвичайно щасливі. 19 червня 2014 року народилася донька Злата. І все було б добре… Та починається АТО.

Сергій був мобілізований 21 серпня 2014 року до 95 окремої аеромобільної бригади (надалі бригаду було переукомплектовано і його підрозділ відійшов до 81 бригади, 90 батальйону, 3-тьої роти). Молодший сержант, командир відділення, замісник командира взводу, позивний «Зулік». В місті Житомир проходив військову підготовку – безпосередньо у військовій частині, а потім на полігоні під Житомиром. 8 листопада 2014 року прибув в зону АТО до смт. Константинівка Донецької області. Там перебував до 20 листопада, далі відправився в зону бойових дій, а саме – в село Опитне, далі Піски, Водяне. Останній раз виходив на зв’язок 19 січня 2015 року близько 21.20. Телефонна розмова була коротка – повідомив про те, що вирушає до ДАПу. Тривалий час вважався зниклим безвісті. Дружина з донькою, батьки, друзі та знайомі з нетерпінням чекали повернення Сергія, але не судилося…Він загинув 20 січня 2015 року під час артилерійського обстрілу в районі Донецького аеропорту.

Похований 3 квітня 2015 року в місті Вінниця на Алеї Слави міського центрального кладовища.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Нагороджений медаллю “За жертовність і любов до України”, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». Посмертно. В місті Вінниця на честь Сергія встановлено дві меморіальні дошки: одна на будинку, в якому він народився та виріс, друга – на школі-коледжі №29, в якій він навчався. Також перейменована вулиця на його честь, де проживав Сергій.

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ПАМ’ЯТАЄМО, ШАНУЄМО ГЕРОЯ, ЯКИЙ ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ!

Солдат Шевчук Леонід Володимирович (“Чечен”) 

81-а окрема аеромобільна бригада

Шевчу́к Леоні́д Володи́мирович народився 13 квітня 1985 року у м. Вінниця.

Батько Володимир Петрович ростив самостійно сина та дочку.

Леонід закінчив загальноосвітню школу №10 міста Вінниці.

Проходив строкову військову службу в 25-ій окремій Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді Аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1126, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області).

20 січня група на 2-х БТРах рушила забрати поранених до АД. В умовах густого туману та за відсутності зв’язку — «глушили» терористи — десантники на БТРах потрапили у засідку. Під час бою БТР, який здійснював штурм з іншими військовиками, врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. Тоді загинули солдати Анатолій Доценко, Іван Євдокименко, В’ячеслав Мельник, Андрій Миронюк, молодший сержант Сергій Зулінський.

Похований 3 квітня 2015-го в місті Вінниця, Алея Героїв Центрального кладовища, в останню дорогу Леоніда Шевчука і Сергія Зулінського проводжали тисячі людей.

Без Леоніда лишились батько, сестра, наречена — у квітні мали побратися.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Юрій Леонідович Осаулко (нар. 17 липня 1974 — пом. 20 січня 2015) — старшина Збройних сил України.

1998 року закінчив ЗОШ села Самгородок. Проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ. Працював електриком.

Коли Батьківщина опинилася в небезпеці, отримав повістку та без вагань 24 серпня мобілізувався до війська. Старшина роти вогневої підтримки, 90-й окремий десантний штурмовий батальйон «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. З листопада перебував у зоні бойових дій, воював за Костянтинівку, Водяне, Піски. Новий 2015-й рік провів у родинному колі.

16 січня вирушив з підрозділом в чергову ротацію до ДАП. Загинув 20 січня 2015-го у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька — після вибуху закидало завалами. Офіційно майже 4 місяці вважався зниклим безвісти.

Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, котрих вивезли з аеропорту.

21 травня 2015 року похований у селі Самгородок. В останню дорогу Юрія проводжало понад 1000 людей.

Без Юрія лишилися батьки, дружина Олена та дві доньки — Інеса 2008 р.н. і Сніжана 2011 р.н., старший брат Іван.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (09.06.2015, посмертно)^[1].

Нагороджений:

• медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно)
• нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно)
• нагрудним знаком «Гідність та Честь» (посмертно)
• почесною відзнакою Козятинської міської ради — нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм» (посмертно)
• нагороджений іменною зброєю — кортиком (посмертно)

17 січня 2016 року в Самгородоцькій ЗОШ відкрито меморіальну дошку Юрію Осаулку

Буйлук Анатолій Андрійович, Сержант

27.09.1981 – 20.01.2015

Буйлук Анатолій Андрійович – навідник бойової машини піхоти 3-ї аеромобільної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України, сержант.

Народився 27 вересня 1981 року в селі Кацмазів Жмеринського району Вінницької області в багатодітній родині. Закінчив загальноосвітню школу села Кацманів.

У 1999-2001 роках проходив строкову військову службу в 25-й окремій Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді Аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1126, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області).

В серпні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив в 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (з осені 2014 року – 90-й окремий аеромобільний батальйон входить до складу 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України; військова частина В1611, місто Костянтинівка Донецької області).

З листопада 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк».

20 січня 2015 року десантники 90-го окремого аеромобільного батальйону виїхали на трьох транспортерах МТ-ЛБ до нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк» для ротації особового складу та евакуації поранених. В умовах щільного туману та відсутності зв‘язку, який «глушили» російські збройні формування, транспортер в середині якого перебував сержант Буйлук, потрапив під обстріл бойовиків. В ході бою водій-механік загинув та впав на важелі керування, внаслідок чого МТ-ЛБ врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. В результаті вибуху сержант Буйлук загинув. Разом з ним загинули старшина Загуба, молодший сержант Зулінський, молодший сержант Чупилка, солдат Франишин та солдат Шевчук.

Спочатку вважали, що Анатолій Буйлук потрапив в полон, потім його визнали безвісти зниклим. В квітні 2015 року його тіло було ідентифіковане завдяки експертизи ДНК в морзі міста Дніпропетровськ (нині – Дніпро).

9 квітня 2015 року похований на кладовищі села Кацмазів Жмеринського району.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.06.2015; посмертно).

27 вересня 2015 року в селі Кацмазів на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Першотравнева, 2), де навчався Анатолій Буйлук, йому відкрито меморіальну дошку.

Залишились батьки, дві сестри та брат.