Дивно, що у дуже простій справі, коли один громадянин зробив іншому справедливе зауваження і… почалось… поширюватись безглуздя – чому? І потерпілий араб, і його опоненти мають пристойну репутацію у корисних справах, вже хоча б тому, що у них друзі атовці і волонтери, і самі вони не байдужі до того, що відбувається з Україною. Пригадав такий самий епізод в столиці Литви Вільнюсі, свідком якого мені пощастило бути у 1980 р. З екскурсійного автобуса щойно вийшла група вінницьких туристів і один з «наших», прикуривши цигарку, кинув сірник на тротуар. Відразу четверо перехожих, незалежно один від одного, різного віку підійшли і пролунало спокійно, впевнено: «Вибачте, у нас так не роблять». Вінничанин зробив те, що належало зробити. І ніякого значення не мало, хто якої національності і хто до кого перший підійшов, і хто кому навіть подякував !!!

То ж причому тут расизм чи націоналізм? Кожний епізод потребує відповідального ставлення і учасників, і, тим більше, громади.

Тому дивно, що саме в нашому епізоді дві сторони упустили ключовий момент цього епізоду і, як наслідок, сталося викривлення ситуації – а саме, як відреагував потерпілий араб на зауваження. А зробив він це зухвало і навіть непристойно саме в цьому конкретному епізоді біля Макдональдса. Для чого розмежовувати прихильників двох сторін на різні табори – на волонтерів і не волонтерів, за національною ознакою, на батьків і педагогів, і так далі… Кому це потрібно? У такий складний драматичний час для України. Ще й до всього того міжнародні організації беруть під контроль судовий процес – принизливо, посилюючи негативний образ українців.

Мені здається, що в кожній ситуації потрібно шукати, як допомогти здоровому глузду. Як саме? Одним з варіантів може бути визнання помилковості своїх дій кожної зі сторін – потерпілого араба про зухвалу відповідь на справедливе зауваження. Для іншої сторони, крім того, що суд винесе вирок, привселюдно покаятися про недопустимість розмахування кулаками у дуже простій ситуації. Навіть за часів царської Росії, 150 років тому, внаслідок вдалої судової реформи були мирські суди. Їх головним завданням було не покарати в таких дрібних справах, а навести лад в людських душах. Маємо зробити це – почати кожний з Себе визнати помилку.

Ігор Шипшинюк,
за дорученням громадської організації
«Всеукраїнська спілка учасників бойових дій і волонтерів»
http://catcut.net/Lbiz