Відповідне звернення підписали майже 300 чоловік. Але зі зборами не поспішали, готувалися заздалегідь, щоб уникнути різноманітних сюрпризів та протистоянь. Для забезпечення власного спокою навіть запросили приглянути за порядком і хлопців з «Правого сектору».

Юрій Рівненко, представник цієї громадської організації, розповів, що приїхали до Гулів на запрошення громади.

«Пішла інформація, що буде, як у Шевченковому, тобто приїде два автобуси тітушок, розіб’ють голови і на тому ваші збори закінчаться. Для забезпечення Закону України «Про перехід релігійних громад…» ми прибули на місце. Не будемо допускати інших громадян до зали і запобігатимемо різним провокаціям та зриву виборів.

З такою ж місією до клубу в Гулях прибув і наряд поліції.

Алла Чикунда, активістка Гулів, свого часу балотувалася на посаду сільського голови. А тепер проводить активну громадську діяльність, і саме їй довірили мешканці села провести збори.

«Всі конфлікти почалися через нашого священика отця Василя, котрий править ще й і в сусідній Верхівці (Примощаниці). Так от нещодавно люди, обурені його великим апетитом до грошей, просто вигнали. Створена згідно з рішенням учасників зборів комісія провела опис майна храму та поміняла замки у будівлі. У нього залишилася тільки наша парафія. Він тут обдирає людей, виставляючи за свої послуги високі ціни, або ж принижує. Комусь освячує хату, комусь відмовляє з надуманих причин. Дійшло до того, що до нашого великого сільського храму Воздвиження Хреста Господнього ходить від сили чоловік десять. Ще десяток півчих… Сьогодні біля церкви вже зібралося кілька машин. Видно, приїхала йому підтримка. На свої збори ми запросили і священика, і сільського голову Анатолія Долинного. Та чи прийдуть вони до нас — не знаємо. Навряд чи підтримає створення релігійної громади ПЦУ сільський голова, бо його дружина активно підтримує російську церкву.

У клубі вже кипіла дискусія. Вчителька Тетяна Загородська висловила односельцям свою думку:

«Мій син тиждень тому повернувся з війни. Я не прийшла сюди щось ділити, бо в нас один Бог. Ми усім селом збирали допомогу солдатам. Але від нашої церкви ніколи нічого не було. Син мій воював пліч-о-пліч з молодим українським священиком. Але жодного нашого священика там не було. Тим часом священики Московського патріархату висвячували зброю, з котрої стріляли у наших дітей».

Ні голова, ні священик до громади не прийшли. Анатолій Долинний стояв під клубом, таким чином показуючи свою нейтральну позицію.

«Закон України передбачає, що державні службовці не мають права втручатися у справи релігійних громад. Якби тут вирішувалися питання сільської громади, я був би присутній. Мені не відомо, скільки підтримують ту чи іншу церкву, але знаю напевно, що село поділилося на дві половини. А те, до якої церкви ходить моя дружина — це її особиста справа».

А отець Василь тим часом служив недільну службу і проводив свої збори, бо втрачати й цю парафію йому не хотілося. До сільського храму тим часом з’їжджалася його група підтримки — колеги-священики з сусідніх парафій. Пригадували, як допомагали будувати цей храм, котрий селянам довелося відновлювати тричі. Показували статут, де жодного слова про Московський патріархат не було. Навіть грамоти від райдержадміністрації за активну участь у волонтерському рухові.

Тим часом гулівчани, не дочекавшись священика, самі пішли до церкви. Назустріч вийшла група священиків і оголосила, що релігійна громада Гулів залишається «в істинній православній вірі». «А ми тоді хто?» — обурився натовп. «Чому все вирішило кілька чоловік, а храм відбудовувало все село?» «Чому наш священик здирає за поховання і за хрестини по 1600 гривень?» «Чому, коли ховали атовця і всі люди на колінах стояли, він навіть з подвір’я свого не вийшов?» Дві години тривало з’ясовування стосунків.

У понеділок селяни з Гулів поїхали до Вінниці реєструвати релігійну громаду ПЦУ. А поступатися храмом вони теж не збираються.