Спершу в день 30-ї річниці офіційного закінчення військової кампанії СССР в Афганістані центральною вулицею Вінниці до пам’ятника афганцям пройшлись ветерани тієї війни та курсанти із портретами загиблих подолян. Адже рівно 30 років тому з Афганістану Союз вивів радянські війська і під час виконання «інтернаціонального обов‘язку» тоді загинуло більше 3 тисяч українців, в тому числі 168 вінничан. Ще троє наших земляків досі вважаються зниклими безвісти.
Нині у Вінниці мешкає 633 ветерани війни в Афганістані, з них – 180 інвалідів війни, 453 учасника бойових дій та 23 родини загиблих та померлих воїнів-інтернаціоналістів.
А 14 лютого, перед початком засідання виконавчого комітету до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 30-ї річниці виведення обмеженого контингенту радянських військ з Республіки Афганістан, відзначили учасників бойових дій в Афганістані. Вінницький міський голова Сергій Моргунов та секретар міської ради Павло Яблонський вручили афганцям грамоти та грошові премії. А один з них, Михайло Глушко, отримав сертифікат на придбання автомобіля.
З 2014 року за кошти Вінницької міської ради для інвалідів війни – учасників бойових дій в Афганістані було придбано уже шість автомобілів. Цьогорічна автівка буде сьомою.
Михайло Глушко зізнався, що ще не знає, яку машину буде купувати. «Хочу подякувати усім жителям Вінниці, міському голові та нашій організації афганців за такий подарунок», – сказав афганець.
У 2016 році було прийнято рішення до Дня захисника України дарувати автомобіль учасникам АТО. Наразі транспортний засіб вже отримали три воїни.
– 15 лютого ми згадаємо 30 річницю виведення радянських військ з Афганістану. Наші хлопці брали участь у тій загарбницькій війні в умовах політичної ситуації, яка склалась у ті часи на геополітичному просторі. За 10 років було направлено 160 тисяч людей, там загинуло близько 3000 українців. Саме тоді мабуть і зародилося військове братство. Спільнота афганців одна з найпотужніших в Україні. Ви займаєтеся волонтерською діяльністю, навчаєте молоде покоління. Багато хто із вас захищає й зараз східні кордони нашої Батьківщини. Ми завжди маємо пам’ятати тих, хто не повернувся з війни. Дякую вам за ваш патріотизм, героїзм і самовідданість, за любов до країни», – сказав міський голова Сергій Моргунов.
А керівник Вінницької міської спілки афганців Анатолій Перебитюк так згадує 15-те лютого 1989-го року:
– Скільки на Вінниччині є афганців?
– Офіційно, по інформації з джерел Мінсоцполітики, де ми зареєстровані як пільговики то більше 3 тисяч проживає на території… А загиблих 186 людей і двоє які пропали безвісти.
– Афганці відмічають ті події тільки у день виведення військ 15 лютого, чи є інші дати?
– У кожного з нас, таких днів на протязі року дуже багато. Особисто в мене, 11 жовтня я завжди йду зранку в церкву. І оскільки тут могил цих хлопців немає, але є для нас таке святе місце, як пам’ятник воїнам інтернаціоналістам, просто прихожу туди і кладу 4 гвоздички, в пам’ять про загиблих товаришів, які загинули у першому ж бою.
11 жовтня 1986 року у мого підрозділу, у який я потрапив було перше бойове завдання. Наш підрозділ тоді базувався на території Радянського Союзу, в прикордонному загоні в місті Термез (Узбекистан), і виконували завдання «за річкою». Ми перелітали її на вертольотах, висаджувалися на території Афганістану і виконували бойові завдання. І в першому ж бою…
Чому я так це все запам’ятав? Тому що, я особисто провів там 21 місяць, а ці хлопці півтори години. Півтори години і їх немає.
А нам було тоді по 18 з половиною років.
Ці хлопці вже прослужили певний час, в забайкальському прикордонному окрузі, там була сформована ця десантно-штурмова маневрова група, яка була передислокована в прикордонний загін Термеза.
Я туди потрапив як фельдшер, у них захворів сам інструктор і по заміні, нажаль, він вже не зміг продовжити службу. Потрібна була заміна і таким чином я якраз і потрапив у цей прикордонний підрозділ.
Служив я фельдшером там, виконував обов’язки простого стрілка, а коли з’являлись поранені чи хворі – виконував обов’язки медичної служби.
– Розкажіть про ваш перший бій.
– …Нам надійшли дані розвідки, що в кишлак увійшла банда. Була розроблена операція і нашим завданням було: блокування кішлака, знешкодження банди та взяття главаря живим.
Але живим ми його так і не взяли, по одній простій причині – його там не було.
– Які відчуття й спогади були, коли ви повернулися додому?
– Коли повернувся додому, відверто кажучи, перший час був такий синдром, я навіть до ЛОР-лікаря ходив – звеніло у вухах від тиші. Але як мені пояснив лікар, і потім коли я сам вчився у медичному, то згадав цей момент. Виявляється, коли слуховий апарат тривалий час знаходиться у напруженні: постійні вибухи, постріли, сам стріляєш, ніхто ж тоді беруші не вставляв – шандарахнуло поруч та й все. А коли повернувся на Україну – краса, сонечко світить, водичку дзюрчить, трава шелестить, пташки співають, ось тоді і почали боліти вуха…
– Сьогодні для афганців не свято?
– Це День пам‘яті наших хлопців… Пам‘ятаємо кожного поіменно! Допомагаємо родинам, вшановуємо на річниці… Багато хто нині воює, повернувся на сучасну війну, бо має досвід і головне – бажання захищати Україну тут на своїх землі! Слава Героям…
