Село Пилява Тиврівського району — маленький населений пункт на межі двох районів. Трохи «пошарпане» роками незалежності. Колгосп у нас, як і в інших селах, розвалився, залишивши по собі купу битої цегли на місці корівників.

Тепер сільським господарством у Пиляві займається німецьке господарство «Агробуг», яке, між тим, разом з іноземними інвестиціями не дуже допомагає селу, добиваючи сільські дороги. Пилява — молоде і працьовите село. І поки більшість молодих мам і тат їздить до обласного центру на роботу, бо на місці її немає, діти проводять час у дитячому садку.

Так от, цей дитячий садок, успадкований нами ще з колгоспних часів, насправді дуже хороший, найкращий у районі. Двоповерховий, з просторими кімнатами, добре опалюється, і персонал привітний. Але взаєморозуміння з керівництвом дитсадка батьки не можуть знайти. Все, до найменшої дрібнички, було куплене за наші гроші. Щороку силами батьків і частково за кошти села проводяться великі ремонти, батьки оплачують електроенергію, харчування, мильні і пральні засоби, туалетний папір, іграшки, лікувальні засоби первинної медицини, канцтовари для діток та вихователів.

До приміщення заходимо тільки босі, незважаючи на пору року, або в бахілах, як до реанімації. А от про те, куди йдуть бюджетні гроші і чи вони взагалі виділяються на дитсадок — нас ніхто не повідомляє. І попри всі умови вихователі звільняються, стоять одночасно на обліку у центрі зайнятості і неофіційно продовжують працювати з дітками.

Ми все розуміємо, але від завідуючої тільки чуємо нарікання, зауваження і зневажливе ставлення. А сільське керівництво заховалося за своїми посадами і тільки руками розводить. Одне добре: ще рік-два — і до школи. Але де знайти мудрість і сили пережити дошкільний період своєї дитини?

Надія, мама,
котра втратила терпіння