Народився у 1919-му у бідній селянській родині, босоногим хлопчиськом за шматок хліба пас корів. Працював трактористом. Воював із гітлерівцями, а після війни очолив місцевий колгосп ім. Постишева. З рання до смеркання Феодосій Миколайович встигав у полі і на фермі, на польовому стані і в майстерні…

– Тоді у селах людей було багато, — пригадують старожили. — Незважаючи на тяжку працю, люди йшли в поле з піснею і з нею поверталися додому. Духовий оркестр грав на весіллях та святах, на сцені сільського будинку культури ставилися п’єси.

День за днем роки нанизувались, мов намисто… У Козинцях виплекали розкішний сад. Полуниці родило стільки, що не встигали вибирати, а кавуни, як велетні, грілись на сонці. Цукрові буряки давали по 500 ц/га, росли помідори, огірки, перець, баклажани. Люди трудилися вдень і вночі. Мазуренко, як дбайливий господар, налагодив громадське харчування, побудував дитсадочок, будинок культури. У Козинцях, у Коханівці облаштували ферми, гаражі, майстерні, тракторний стан. Висадили алею ялин, побудували нову контору, пошту, магазини, пам’ятник односельчанам, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Працювала дільнична лікарня на 15 ліжок і аптека. Колгосп став мільйонером. Селяни почали будувати нові оселі, через усе село до траси пролягла бруківка. Феодосій Миколайович був нагороджений двадцятьма двома орденами і медалями. Він не жив для себе, він жив для людей!

У лютому цього року йому виповнилось би 100 років. Сьогодні його серед нас нема, але він назавжди залишився у своїх справах та в пам’яті трьох дітей і вдячних односельців. Його іменем названо центральну вулицю села, а сільраду прикрашає меморіальна дошка на честь Феодосія Миколайовича Мазуренка.

Олександр Баранишен
с. Козинці