– Просили розповісти? Розкажу! Батьківські збори в нідерландській школі — це раз у 2 місяці півгодинна індивідуальна, довірча, чесна розмова батьків з учителем тет-а-тет, де у процесі обговорення пріоритетними є соціальна адаптація дитини і її емоційний стан, а вже після — відсотки засвоюваності програми і пошук спільних рішень щодо поліпшення успішності, яка відображена в персональному детальному звіті, під підпис видається батькам, – розповіла нашому кореспонденту колишня вінничанка і екс-працівниця «Інститут розвитку міста» Наталя Качур, що нині із донькою Ганною мешкає в Амстердамі. — Найперше питання, яке наші вчителі «Ю.Ф. Сафія» та і «Ю.Ф. Якобінія» мене як маму запитують: «Як Ганні в школі?» І головний постулат, який звучить кілька разів: «Головне, щоб Ганна відчувала себе тут щасливою дитиною!» І нехай у нас все йде зовсім не так гладко в навчанні та інтеграції, як мріється… І викликів для мене і доньки в Нідерландах все більше! І я буваю трішки розчарована часом … Але таке добре ставлення до дитини та індивідуальний підхід мотивують рухатися далі.

А якщо згадати ще фантастичні інтерактивні екрани, які використовуються на уроках («величезні настінні айпеди, мам!»)! Про роботу в парі вчителя і помічника на кожному уроці в класі на 10-15 дітей, про індивідуальний комп’ютер для кожного учня на окремих партах для відпрацювання вправ у вигляді комп’ютерних ігор, про іграшки, якими можна гратись у класі, про те, що все — від ручок, олівців, зошитів до балонів для питної води — видають дітям у школі безкоштовно, і я зовсім нічого не купую, а дочка їде в школу завжди на велосипеді з крихітним рюкзаком, в якому тільки сендвіч, фрукти та напій, що на перервах діти гуляють на шкільному майданчику і тричі в тиждень їдять фрукти, оплачені з бюджету держпрограми з просування принципів здорового харчування, про те, що на весь рік батьки переводять на рахунок школи всього 50 євро на транспорт, щоб дітей возили в музеї, про уроки в прекрасному Амстердамському зоопарку, про те, що домашніх завдань немає, тому що вчитися в цьому віці потрібно виключно в школі, а у вільний час — відпочивати, займатися спортом, спілкуватися з сім’єю і навколишнім світом… А вранці вчитель / вчителі і директор школи зустрічають на порозі дітей і з кожним вітаються за руку, бажаючи доброго ранку, такий же ритуал рукостискання і прощання — о 14.45, після закінчення уроків …. І навряд чи хтось знає, що буде далі із нашою Ганною в новому житті, де і як ми будемо продовжувати жити. Але цей досвід — безцінний. І як би хотілося, щоб деякі маловитратні і вкрай корисні маленькі заходи прийшли в нашу «Нову українську школу». Пам’ятаю, нашу першокласну лінійку в Україні у 18-й школі, коли улюблений директор Анатолій Васильович теж переважно вітав дітей вранці у вестибюлі. Такий простий маленький жест, але в ньому стільки етики, педагогіки і поваги…

Моя Ганна навіть у цьому суспільстві дуже сором’язлива, закрита, ранима та неуважно-мрійлива, ніби завжди «дивиться всередину себе», погано фокусується на чомусь, довго, як я була в дитинстві… Timid, shy – боязливість, що заважає. Заважає і мені донині. І цей фактор у характері доньки помітили в школі, запропонували проводити моїй дівчинці психологічно-ігровий тренінг з подолання.

Інша приємність – у Ганниній спецшколі для новоприбулих дітей-іноземців всього три українських дитини, і всі — із Вінниці, з Вишеньки!