– Ну ось і збулася моя мрія — побувати в гостях у Муси Даадевірена, шефа ресторанів Ciya Kebap і Ciya Sofras, що в азіатській частині Стамбула. Муса — герой серіалу Chef’s table. Чим же він прославився? — розповіла відомий гастргогід Вінниччини Олена Павлова.
– А все просто. Він перейнявся ідеєю в одному ресторані, за одним столом об’єднати кухні народів, які населяють багатонаціональну Туреччину. І те, що раніше ніколи не могло виникнути в меню ресторану, тут стало можливим! І в міру своїх скромних пізнань англійської я спробувала пояснити шефу Мусі, що спеціально приїхала у Стамбул, щоб познайомитися з ним… І подивитися, що буває, коли неможливе раптом стає реальністю! І знаєте, вийшло! Бо два фанати місцевих кухонь України і Туреччини тут порозумілись без перекладачів! Дуже хочу запросити цього диво-кухаря Мусу в Україну, щоб показати йому подільську кухню… І як турецькі мотиви, смаки та прянощі вплинули на Поділля. Але це поки в планах.
Якщо будете в Стамбулі — неодмінно відвідайте ресторан Чіа. Це буде незабутня пригода! І ніколи не їжте каштанів на вулицях і не ведіться на «розводи» почистити вам туфлі… А ще на десерт тут подають молоді волоські горіхи, варені в медові — фантастика і смак дитинства! Як і десерт з гарбуза з фісташками. Чому таке не можна скуштувати в Бершаді, Піщанці чи Шаргороді?
– Так, чому таке не подають у ресторанах Вінниччини?
– Бо ми забуваємо про своє рідне і женемось за імпортом… А він щодня дорожчає і не завжди якісний! Водночас, локальні продукти і бабусині рецепти в новому обрамленні сучасних шефів – це круто і смачно! Ось чому я поїхала подивитись, як можна із овочів, трав і горіхів творити такі дива на кухні… Адже м’ясо в Туреччині надто дороге, щоб його подавали скрізь…
– То ти ковбасу в Стамбулі не їла? Стамбул — місто контрастів?
– Ні! Бо вона вся із сої… Свинину там не вживають, а курка, баранина і яловичина дуже, дуже дорогі… М‘ясо там – це розкіш! Бо свиней не їдять, а курка і яловичина – це «шик»! Тому із овочів, трав та горіхів місцеві кухарі творять такі дива… Але в Туреччині між різними етногрупами та національностями то була війна, то ворожнеча, то непримиримі протиріччя через культурні та релігійні переконання… А Муса зумів знайти ці смаки і відтворити їх у своєму ресторані… Фактично примирити всіх громадян Туреччини за одним столом. Нам би таке! Тому я мрію, щоб у Вінниці не японськими суші чи італійською пастою дивували туристів, а нашим рідним — від бурячка і гарбуза до чорносливу та сала!
А які вони роблять пати із болгарського перцю, тоненької долми і до неї десятки соусів. І ця ідея мультикухні вже знайшла свого шанувальника, бо Стамбул досить дешевий для туристів з Європи та Японії. Тому за тарілками стоїть черга! Адже страви продають на вагу… І за весь цей шикарний обід я заплатила в розкрученому закладі на наші гроші до 500 гривень. Та розмова не про гроші, а як нам смачно об’єднати Україну — від Криму з чебуреками та Закарпаття із баношем? І, звісно, центральне місце в цьому об‘єднанні смаколиків буде за подільською кухнею…
