Минає сімдесят п’ятий березень з того далекого 1944 року, коли війська ІІ Українського фронту продовжували наступ звільняючи наші Українські міста від нацистів. Солдати – піхотинці і танкісти внаслідок стрімкого маневру оволоділи містом Могилевом –Подільським та найбільшим залізничним вузлом. Наші війська захопили у ворога багато зброї, велику кількість військової техніки і полонених. Війська ІІ Українського фронту не припиняли вести бої по розширенню плацдармів на правому березі Дністра. Двадцятьма залпами салютів вшановували війська ІІ Українського фронту, що звільнили Могилів-Подільський від німецько-румунських окупантів.

Хочеться співставити: влітку 1941-го двадцять один день знадобилось німецькій та румунській арміям, щоб підійти до Дністра та подолати оборону нашого війська на цьому рубежі. Для звільнення території Придністров’я , форсування Дністра, виходу на державний кордон, нашій армії знадобилось шість днів. При умові : німецько-румунські війська наступали свіжими силами в літню теплу пору, ясної погоди, при застосуванні авіації. Наша ж армія , вела бій за звільнення у найважчу пору року – навесні.

Ворог прагнув будь-що затриматися на рубежі р. Дністер. Перебуваючи за великою природною водною перешкодою, супротивник міг тривалий час утримувати оборону невеликими силами, а за цей час привести свої розірвані частини до ладу, підтягти резерви й не допустити наші війська на територію Румунії. Ворог відмінно розумів, що поява наших військ в боярській Румунії загрожувало її виходом з війни. От чому він завзято й запекло бився на цьому рубежі. Важка обстановка вкрай ускладнювалася й огидною погодою. Весь березень температура різко коливалася. Рясний снігопад перемінявся зливовими дощами, а при сильному вітрі сніг перетворювався в заметіль. Бруд на дорогах до того розмісили, що всякий рух був майже неможливим. Все це утруднювало й без цього важку роботу тилів.

163-тя стрілецька дивізія в цей період наступала на Могилів-Подільський. Ще до підходу до ріки командири частин знали свої ділянки форсування й об’єкти для знешкодження на протилежному березі. Місцеве населення також не стояло осторонь. Жителі вночі створили неабиякий шум і крики, щоб відволікати ворога. Кілька вершників на конях проскакали вулицями міста, порушуючи тишу. Немає необхідності говорити про те, яку величезну роль грали перші групи сміливців — розвідників, які під вогнем супротивника вплав, за допомогою дерев’яних колод і інших підручних засобів, переборювали ріку. Від їхньої спритності, сміливості й зухвалості залежав успіх всієї операції. Такі групи були організовані в 1318-му стрілецькому полку під командуванням Героя Радянського Союзу капітана Ф.А. Васильєва, в 529-му стрілецькому полку під командуванням старшого лейтенанта А.І. Богашева й в 759-му стрілецькому полку під командуванням начальника розвідки полку капітана П.І. Трофімова. Підготовлені групи відразу переплили ріку й відкрили вогонь по супротивнику, який ще не встиг закріпитися. Слідом за ними під прикриттям вогню артилерії й мінометів почали переправу й інші підрозділи. Хоробрі наші воїни відбивали десятки контратак, утримували захоплений плацдарм, який у міру підходу нових сил дедалі більше розширювався і поглиблювався.

За бої у місті і форсування Дністра більше тисячі воїнів були нагородженні найвищими урядовими нагородами.

Могилівчани свято шанують пам’ять про наших воїнів-визволителів.

Пам’ять … Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій очима героїв, з тих речей, що зберігаються у Могилів-Подільському краєзнавчому музеї, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії визволення міста та перемоги над нацизмом.

Сьогодні ми з великою вдячністю згадуємо наших визволителів! Ми не повинні і не маємо права забути те, що відбувалось 75 років тому. Ми пам’ятаємо якою ціною завойовано мир і кому ми дякуємо за це…

Вікторович С.В.