Невтішна жінка у чорній траурній хустці прийшла до редакції нашої газети з тим, щоб розповісти про своє горе. Тетяна Романюк і досі не може отямитися від великої трагедії, яку довелося пережити родині.

«Місяць тому пізно увечері у Животівці Оратівського району невідомий автомобіль збив мою доньку Віку, котра поверталася з гостей зі своєю донькою. Власне, все сталося на її очах, вона викликала «швидку допомогу» та поліцію. По дорозі до Іллінецької лікарні (чомусь саме туди повезли, хоча можна було б відвезти значно ближче, до Оратова), її щосили намагалися врятувати. Але вже у лікарні через кілька годин вона померла. Вікторії було всього 33 роки. Сиротами залишилося троє дітей.., — розповідає мати Тетяна. — Авто вдарило її по ногах, а потім ще кілька метрів волочило по дорозі. У доньки була розбита печінка, поламані ребра, руки й ноги, вухо трималося тільки на мочці… Ми вже за 10 хвилин були на місці, донька намагалася щось сказати…

У час, коли помирала моя донька, на місці ДТП працювали поліцейські і по слідах протекторів знайшли злощасний автомобіль «Субару Форестер». Він стояв у дворі батьків працівника поліції і належав не бідному киянину, військовому у відставці. На тому авто поліцейські відразу ж виявили залишки волосся, походження якого нині ще встановлює експертиза ДНК. Сам автомобіль згодом перегнали до відділку поліції.

Тоді, відразу ж після аварії, можливий винуватець ДТП від експертизи на вміст алкоголю у крові відмовився. Розповідав, що їхав автомобілем удвох з дружиною, поверталися до Оратова після дня народження одного з оратівських поліцейських. Спиртного не вживав зовсім. А на дорозі нібито нікого не бачив і навіть удару не відчув…

Але згодом з’ясувалося, що у тому ж авто були і двоє працівників поліції з Оратова, а ще їхній малолітній син. І після цієї першої неправди виникає до розслідування дуже багато запитань. Наприклад, чому власник автомобіля відмовився від огляду, якщо він не винен і не вживав спиртного? Чому він свідомо давав неправдиві свідчення в присутності сторони потерпілої (про кількість пасажирів, кількість випитого спиртного, адже від водія явно відчувався запах)? Чому й досі винних у цій трагедії не знайдено? Чи не тому, що до цієї пригоди причетні працівники поліції? Як можна було не побачити жінку, котра йшла назустріч автомобілю по добре освітленій ділянці дороги?

Розслідування триває, ним займаються слідчі з обласного управління поліції. Але є дуже велика вірогідність того, що правоохоронці все можуть «спустити на гальмах», аби прикрити своїх людей. Адже ворон ворону око не виклює…

Тим часом після загибелі моєї доньки виникають інші проблеми. Наприклад, з опікою дітей. Довідку про свою несудимість мені довелося чекати дуже довго. Всі діти шкільного віку. Найстарша донька Таня — восьмикласниця, середня Інна — у сьомому класі і наймолодший Саша — у четвертому. Вся школа у Животівці дуже співчуває їм, діти та вчителі на похорон прийшли. Чоловік залишився, але дітей треба мені брати під опіку, бо в них хата у Животівці ще не оформлена. То хата його бабусі, вони там жили і потроху робили ремонт. Тепер треба купу документів на все. Добре, що ми можемо ще хоча б трохи допомогти дітям. Але дуже ображає ставлення до нашої біди. Що ми, а що він! Він заможний, батько тримає у сусідньому селі садки. Але після всього, що сталося, ніхто до нас не прийшов, ми не почули жодного слова вибачення чи співчуття від них. Як вони після всього можуть спокійно спати?»

Тетяна Вербицька