У Літині з метою вшанування трагічної загибелі захисників УНР відбулася пам’ятна хода до могили сотника Юрія Скотницького та братської могили. Рівно сто років тому більшовицька армія окупувала містечко. У нерівному бою з російськими загарбниками загинули вояки-добровольці Чорноморського коша Армії УНР, а також молоді юнаки, які були мобілізовані до українського війська Директорією. Радянський режим намагався усіма методами стерти з пам’яті українців Літинську трагедію і нині велика кількість жителів навіть не знає про цю трагічну сторінку в історії Вінниччини…
– 19 березня 1919 року московсько-більшовицька орда під проводом «комдива» Примакова щільним кільцем обступила Літин. На той час боєздатних частин армії УНР у Літині не було – згідно з наказом Симона Петлюри, їх відправили на фронт. Боронити мирне містечко від більшовицької навали було нікому. На той час відбувався набір новобранців із Літинського та Бердичівського повітів. Тому при Літинському військовому управлінні перебувало декілька сотень призовників, яких готували до відправки для проходження військової підготовки в Камянець-Подільський. Зброї молоде поповнення українського війська не мало. А тилові підрозділи Чорноморського коша, які ще дислокувалися того дня в Літині, не могли чинити адекватного опору, – розповів отаман Літинської козацької сотні ім. Якова Гальчевського Іван Приймак, який і став ініціатором ходи. – Більшовицька розвідка повідомила свої кавалерійські підрозділи про обстановку в Літині. Червона кіннота здійснила атаку із боку селищанського горбка через греблю тодішнього ставу та збоку «Скал» із західної сторони містечка. Малочислених військових Армії УНР та беззбройних новобранців застали зненацька. Московсько-більшовицька кавалерія перетворила греблю тогочасного Літинського ставу і дорогу до села Бірків на криваве місиво. Очевидці свідчили, що рубали шаблями і стріляли всіх, хто був у місті і хто вибіг, втікаючи. Було жахливе видовище. Червоні різники взяли Літин майже без втрат.
Місцеві мешканці протягом кількох днів звозили і хоронили загиблих на окраїні цвинтаря, а часто і в тих місцях, де їх настигла смерть.Зовсім інакше описували ті події з притаманним комуно-більшовицьким чванством радянські псевдо-історики та письменники. Цю криваву трагедію у своїх творах вони подавали як подвиг, як велику перемогу червоних кіннотників над петлюрівським військом.
– Про ті «звитяги» описується у книгах «Історії міст і сіл Української РСР», «Портрети і силуети» та «Червоне козацтво». Як нагадування про ті далекі трагічні події березня 1919 року у Літині на старому цвинтарі залишилась братська могила з великим хрестом на кургані та могила загиблого учасника тих подій, літинчанина Юрія Скотницького, сотника Армії УНР. Інші безіменні могили з роками стерлися з людської пам’яті. Тому точну кількість жертв ніхто вже не зможе знати. За твердженнями заангажованих радянських істориків, їх було більше п’ятисот. Однак уродженець Літина Микола Кузьмін стверджував, що загиблих було від 200 до 750. Тому для встановлення історичної справедливості правда про Літинську має бути відома на Всеукраїнському і міжнародному рівні…
Віталіна Володимирова
