Україна — це не просто місце на карті. Цю концепцію проголосив Прем’єр-міністр Володимир Гройсман під час чергового урядового засідання. Він закликав українців спільно працювати над тим, аби позбутися суспільного песимізму та комплексу меншовартості України.

В Україні є 45 мільйонів людей. Кожен з нас вкладає у поняття любові до держави щось своє. І для того, щоб зробити внесок у розвиток Батьківщини, ми повинні самореалізовуватися та гуртуватися. «Кожен з нас має величезний обов’язок, несе місію громадянина і робить свій внесок у розбудову нашого майбутнього. Це не лише про вибір політиків сьогодні», — говорить Голова уряду. Він переконаний, що лише спільними зусиллями можна створити сильну державу, і завдяки системній праці кожного з нас можна побачити результати.

Вінничанин Володимир Козюк з тих людей, які звикли розвиватися без перестанку, при цьому здійснюючи вклад у процвітання України. На початку 2016 року він одержав звання «Народний художник України». Володимир має низку нагород, але зізнається: головне — це не визнання чи збагачення. Своїм орієнтиром митець вважає саморозвиток та працю для реалізації ідей та популяризації культури в Україні.

– Розкажіть про ваш творчий шлях. Як і коли ви занурилися у мистецтво?

– Малювати я люблю з дитинства, але серйозно займатися живописом почав у 26 років. Було важко, адже я не мав професійної освіти. Знайшов учителів, які коригували і направляли. До того я займався професійним спортом, але після травми потрібно було шукати новий старт і починати все з нуля. Тому було важче, ніж багатьом іншим. Я не вважаю себе генієм, адже у моєму випадку всі досягнення — це результат копіткої роботи над собою. Спорт був хорошою основою для формування моєї особистості та характеру, завдяки чому я і рухався далі у житті та у світі живопису.

– Серед ваших численних досягнень, ймовірно, є ті, які ви вважаєте особливими. Що за останні роки найбільше запам’яталося?

– Найбільшим досягненням останнього часу я б назвав реалізацію проекту «Кращий художник/The best artist» — це міжнародний конкурс-пленер, який проходить у Вінниці з 2016 року. Я є його ініціатором. Унікальною подією стало видання книги «Хата під стріхою». Двадцять років я їздив по селах та фотографував ці хатинки. Навряд чи хтось зможе створити щось подібне, адже більшості хат вже не залишилося. Цьогоріч моє ім’я увійшло до списку «ТОП 100 чоловіків України». Особисто для мене як для вінничанина важливим став проект «Вінниця: погляд у минуле». Це альбом, який увійшов до числа кращих книг України.

– Такий темп та стиль життя потребують сил, натхнення. У чому ви їх знаходите?

– Мені допомагає рухатися любов до мистецтва, до Батьківщини та віра у себе. Я ріс у родині, де був правильний підхід до життя та виховання, тому читав багато літератури. Тож база знань формувалася ще тоді. Успіх ніколи не є випадковістю. У реальному житті потрібно робити реальні кроки.

– Замислювалися про еміграцію?

– Мене неодноразово запрошували до різних країн на привабливих умовах. Але зараз моє місце тут. Якщо в мене є ідеї, спрямовані на те, щоб змінювати та розвивати Україну, то я хочу і планую реалізовувати їх у своїй державі. Гроші — це не головне. Для мене має велике значення повага до своєї землі та предків.

– Чи згодні ви з тим, що у вашому ремеслі в Україні можна реалізуватися повною мірою?

– Україні є куди рухатись та на кого рівнятись. Потрібно розвивати галузі культури та мистецтва, заохочувати активних талановитих людей. Державна підтримка митців — це світова практика, тому я за компроміси і за продуктивні рішення в українському мистецтві. Наразі своїми проектами я об’єдную людей, які протягом тривалого часу робили речі, пов’язані із популяризацією української культури.

– Що ви можете порадити молодим українцям?

– Слухати серце та розум, залишатися собою та любити працю. Хотілося б, аби молоді люди будували свою країну, освоювали професії, у яких би вони знаходили себе. Я спілкуюся з величезною кількістю молодих людей і впевнений, що у нашій країні вони можуть досягати вершин. Найголовніше у цьому — здорові амбіції та праця над собою.

– Ваша любов до України — яка вона?

– Моя головна любов — це мама. Їй скоро буде 80 років. Вона буває змучена, зігнута, втомлена, але все одно я дуже її люблю. Так само і Україна. Попри всі негаразди, які нас спіткають, я її люблю, тому що вона як моя рідна мати. І я хочу, аби вона була гарною, позитивною і усміхалася іншим країнам та усьому світові!

Сергій Малецький
http://catcut.net/dXKA