-Ще з дитинства пані я дуже любила співати українські пісні. Разом із Андрієм пішли у Потоцьку школу, навчались в одному класі , навіть сиділи за однією партою. Я добре вчилася, була активна у громадському житті школи. Ми з Андрієм жили на одній вулиці і зустрічалися кожний день йдучи в школу та зі школи. Йшли роки і час пролетів як одна година і потрібно було йти вчитися. Андрій Андрійович поступив в жмеринське залізничне училище, а я продовжувала навчання в школі, -пригадує Марія Саволюк. – Там у нас і почалося зароджуватися кохання. Одного вечора, гуляючи з дівчатами вулицею, я так запала в душу молодому парубку Андрію , що той не зміг втриматися , він попросив руку і серце. І хоч нам було по 20 років й батьки хвилювались, що ще зовсім молоді, ми прийняли рішення побратись. Наша любов пройшла через великі життєві труднощі: це служба коханого Андрія у Радянській Армії, вагітність, тяжкі роди,радість від народження першої дочки , навчання в педучилищі, потім заочно у Вінницькому педінституті .

Згодом молода сім’я переїзжає у Жмеринку, Андрій Андрійович йде працювати машиністом у депо. У великій любові з роками народжується ще два хлопчика. Росте родина Саволюків , ростуть і діти. Марія Антонівна багато років віддала вихованню та навчанню дітей у СШ №6 м Жмеринка. За сумлінну працю нагороджена Подяками, як місцевого освітянського керівництва так і республіканського .

-Сім’я – велике щастя, це – святе для нас, – кажуть ювіляри. – За півстоліття всього було: сварки і примирення, злети і падіння, радощі і трудності.

Валентина Лісова