91-річний Генріх Звєрєв з Іллінців все життя присвятив будівельній сфері, прокладав легендарний газопровід «Уренгой-Помари-Ужгород», працював на керівних посадах.
Паралельно займався спортом. І продовжує робити це донині, заохочуючи всю свою родину. За весь цей час у дідуся назбиралося понад 70 грамот і медалей, хоч був момент, коли після поранення відняло праву сторону, і лікарі забороняли рухатись. Але завжди активний та сильний духом Генріх не послухав і ніколи про це не шкодував. Нині він готується до чемпіонату України з легкої атлетики серед ветеранів, який пройде у столиці через місяць! Усі подробиці розповів нашому журналісту.
– Взагалі я народився у Москві, але довго ми там не прожили, бо батьки переїхали у Перм. Вивчився на будівельника і об’їздив весь Радянський Союз, працюючи на благо держави. Під час відрядження в Амурську область, де я зводив будівлі у радгоспі, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Вона родом із Грозного. Почуття були настільки сильними, що через чотири дні ми розписались. Народилась донька Олена, — розповідає Генріх Борисович.
– Коли та чому стали займатись спортом? Які нагороди маєте?
– Все почалось у п’ятирічному віці, коли батьки купили мені лижі. У школі брав участь у змаганнях, де здобував призові місця. Першу свою грамоту отримав у січні 1945 року. Маю перший розряд з легкої атлетики та є кандидатом у майстри спорту з лиж. Здобував звання чемпіона Кемеровської області та срібну медаль загальносоюзних змагань серед будівельників. А коли 50 років тому переїхав до Іллінців з родиною, все одно продовжив заняття спортом. Шість разів був чемпіоном області, призером відомчих та республіканських змагань із багатоборства: лиж, стрільби, підтягування, бігу, стрільби та метання. У 1992 році став виступати у категорії старшого віку. У вересні 2018-го на кубку України в Одеській області став абсолютним чемпіоном та встановив три рекорди України у категорії «90+» із метання диска та ядра. Саме із цими дисциплінами маю виступати через місяць у змаганнях серед ветеранів у Києві. Тож нині активно тренуюсь. Мрію у майбутньому потрапити на змагання такого типу до Європи, тренери кажуть, що там би міг стати третім. Але все впирається у фінанси… На пенсію не витягнеш.
– З роботою спортивну кар’єру як поєднували?
– Оскільки працював і на керівних посадах, то доводилось приховувати, що їжджу на змагання. Бо ж могли сказати, що чого це ти бігаєш, роботою займайся. А одного разу стався казус — прийшли папери, де мене просили відпустити на 4 дні на республіканський чемпіонат. Підійшов вже нині покійний голова райвиконкому і перепитав, чи це не йде мова про мого сина. Тоді я й розповів правду і до цих пір вдячний, що отримав колосальну підтримку та розуміння.
– А якоїсь дієти дотримуєтесь? Поділіться секретом міцного здоров’я.
– Їм усе, але підтримую суглоби завдяки відвару з вівса. Для цього беру неочищене зерно із пилком і відварюю у трьох літрах води. Потім треба пропустити через марлю і пити по півсклянки. І тоді кожна ваша кісточка буде в нормі. Особливо це корисно тим, хто має фізичні навантаження.
– Це правда, що до активного способу життя ви й онука заохотили?
– Так, коли Роман був маленьким, захворів бронхітом. Лікарі не могли допомогти, а я став брати онука на прогулянки на вулицю та до лісу. І невдовзі він одужав й виріс здоровим та дужим хлопцем. Роман захоплюється футболом, був капітаном команди та призером обласних змагань. До цих пір ми разом любимо кататись на лижах. А взагалі, скільки себе пам’ятаю, то завжди на вихідні із жінкою та донькою відпочивали на природі та грали у спортивні ігри. Нині моя родина — це мої палкі вболівальники, підтримка і надійний тил.
Віталіна Трудько
