Третього травня легендарний батальйон відзначав 5-ту річницю від дня заснування.
У річницю «Айдара» сестра загиблого героя Наталя Скиба зізналася, що уже майже не вірить у ту вільну Україну, за яку віддав життя її брат, бо щодня бачить страшну несправедливість влади щодо до найкращих своїх синів-героїв…
Олександра Скибу із Сутисок побратими пам’ятають за позивним Термінатор. Він ще влітку 2014 року поїхав добровольцем в «Айдар», а рідні і близькі навіть не здогадувалися, що він воює. Наша газета писала про трагічну загибель земляка і як далі вороги жорстоко поглумилися над його рідними, вимагаючи викуп за начебто ще живого сина та брата, хоча Олександра уже не було…
Нагадаємо, це був бій під Металістом на Луганщині. Українські добровольці потрапили у засідку, бо поїхали на синьо-жовтий стяг, який вивішали російські окупанти та найманці… Українських захисників обстріляли майже впритул з усіх видів зброї … Врятуватись змогли лише декілька чоловік. Останки загиблих ще довго потім шукали побратими… Не могли знайти й тіло Термінатора. Батьки та сестра у Сутисках до останнього вірили, що їхній Саша вижив. Цим і скористалися шахраї і щодня надзвонювали рідним з вимогою викупу. Певну суму грошей сестра загиблого таки перерахувала, але коли мова зайшла про повернення полоненого, стало зрозуміло, що це все жорстокий обман. Одного з шахраїв місцеві активісти та представники «Самооборони» впіймали і здали у міліцію. На місце подій приїжджав і сам комбат «Айдара» Сергій Мельничук. Було відкрито кримінальне провадження, і під час слідства з’ясувалося, що затриманий був лише посередником у цій схемі, керував ним зек із Луганського СІЗО….
А тіло загиблого Олександра розшукав у луганських моргах його товариш та земляк Василь Мідяний. Він і привіз тіло додому. З Термінатором спочатку прощалися побратими на Майдані у Києві, потім на Майдані у Вінниці і земляки у Сутисках… Сестра Наталя як зараз згадує той страшний день.
– Було багато людей, хто навколішках прощався із братом, хто оплакував мовчки… А деякі представники влади нарікали, що похорон затягнувся надовго і холодно стояти … Хоча я нікого не запрошувала і не тримала біля гробу… Вже тоді мені стало зрозуміло, що війна і горе не у всіх… Що ті, хто при кориті, ніколи не зрозуміють, завдяки кому вони досі у владі, а на їхньому місці ще не керують ставленики Кремля… І я, на жаль, не помилилася, — впевнена Наталя Скиба.
З того дня для Наталі, як і для більшості тих, хто втратив на війні сина, брата, коханого чоловіка, батька, життя поділилося на «до» і «після» війни…
– Моє життя вже не було і не буде таким, як раніше, — не стримує сліз Наталя. — Бо тепер я щодня і щохвилини думаю, за що мій брат віддав життя… Чи варті ми всі тих неймовірних подвигів наших героїв? Мене бентежить і не дає спокою та несправедлива реальність, яку ми сьогодні маємо, коли сильні цього світу не гребують піаритися на захисниках України. Поставили банер у Сутисках на честь загиблих земляків, один з нардепів навіть прорекламував себе на фоні цього банера в районній газеті, але вже через деякий час банер з героями перевішали подалі від людського ока, а зараз перед виборами ОТГ тут красується реклама місцевого підприємства, яке дуже «розбудовує селище» тим, що, згідно з вимогами законодавства, сплачує податки…
Хоча насправді усі в Сутисках знають, скільки вони отримали землі у приватну власність у той час, коли чимало атовців лише плекають надії на свій гарантований державою пай… Важко усвідомлювати, як матерям, які віддали на захист країні найдорожче – своїх дітей, сьогодні, як кістку собаці, кидають гарантовані державою пільги, землю, житло. А ще гріха не бояться таких людей обманювати, на них ще й нажитися. Вдові Долінській (5травня були 5-ті роковини від його трагічної загибелі) селищна рада виділила 2 га землі, а голова, напевно, вирішив, що це забагато, і підписав рішення лише на 1,5 га… Як так можна? Деякі атовці вже роками стоять у черзі на пай, а голова земельної комісії бреше, що землі немає, хоча собі і своїй жінці у самий розпал війни не гребував по декілька гектарів відхопити…
Наталя стала ворогом номер один для місцевої влади, бо «вибиває» для батьків, дітей загиблих земляків пільги, квартири, землю. Допомагає самим атовцям, які вистояли перед війною, але не в силах терпіти те приниження, яке їх чекає чи не в кожному чиновницькому кабінеті…
– Після смерті брата мені наснився сон, що стоїть мій Саша з автоматом і стріляє, а по інший бік стіни стою я і теж відстрілююся. Це вже пізніше зрозуміла, що брат своє відвоював там — на Донбасі, а мені ще воювати та й воювати тут за права таких, як він, героїв війни… — зітхає сестра.
Щороку Наталя Скиба у річницю «Айдара» їздила вітати побратимів свого брата, а цього року не змогла поїхати, але через газету висловлює подяку усім, хто зі зброєю в руках з перших днів війни захищав кожен клаптик України.
– Заради пам’яті тих, хто загинув, хто втратив на війні своє здоров’я, хто ризикував життям, розумію, що ми не маємо права зневірюватися і повинні боротися далі. Це тепер і є метою мого життя! – зізнається Наталя Скиба.
