– Бажаємо тобі, як нашому найкращому другові, щоб здоров’я твоє було таким же міцним і надійним, любов — такою же вірною і щирою, успіхи — такими ж славними, а щастя — таким же безмежним, як наша багаторічна дружба!, – пишуть друзі Кості Гнатенка в соцмережі. – Хочемо побажати не просто хорошого життя і благополуччя, але настільки вдалого збігу обставин, щоб про твоє життя і звершеннях могли з гордістю розповісти нащадкам!   В хороші часи і, що особливо цінно, складні поруч ти, кращий Друг! Ти надійний і вірний, це перевірено стількома роками! Нехай твоя зiрка горить з кожним роком все яскравiше, щоб ii теплих i свiтлих променiв вистачало всiм твоiм близьким! Нехай твiй ангел-охоронець завжди тебе надiйно охороняе i захищае! Живи яскраво, не сумуй i посмiхайся кожен день! Ми завжди із тобою!

Нагадаємо, що Костя Гнате́нко – відомий поет, публіцист, співак, композитор, шоумен, арт-продюсер народився 8 травня 1961 року у Браїлові Вінницькрї області. Його рідне містечко Браїлів відоме на літературній карті України із біографії Володимира Забаштанського, чия творчість для молодого поета віддавна є духовним і моральним взірцем. З дитинства писав поезію, друкувався у багатьох дитячих часописах.

Про цей період Гнатенко згадував з певним пієтетом: «Пожалуй, ещё в школе стала проявляться моя тяга к творчеству: рано начал писать стихи. Печатался в журналах „Зірка“, „Ранок“ и „Дніпро“. Как ни ругают советские времена, но тогда было много положительного. Например, литературные студии, которыми руководили настоящие мастера слова. У них это была общественная работа, но они делали её от всего сердца. Сейчас такого нет… Сейчас произошла подмена ценностей. Молодёжь воспитывается на псевдокультуре».

Закінчив Гайсинське медучилище, збирався стати медиком.

Але згодом поринув у культурно-мистецьке життя. Закінчив Вінницьке училище культури, де вже на той час, у 1980-х роках існувала так звана «династія гомосексуалістів», про яку написала статтю журналістка Т. Васильева”[. Після закінчення театральної студії у 1983 році вступив до Київського державного університету ім. Т. Шевченка, філологічний факультет якого закінчив у 1988 р. Будучи студентом, вступив до ВЛКСМ. Як згадував Костя, його головним наставником був професор Олександр Іванович Білодід.

У 1983—1984 рр. вперше в центральних часописах було надруковано два вірша авторства Гнатенка: вірш «В автобусі» (журнал «Дніпро», 1983, № 5), та вірш «Мить перед поцілунком» (на шпальтах альманаху «Вітрила», К., 1984, № 5, с. 36). У 1986 р. Гнатенко виступив у ролі літературного критика, давши влучну характеристику свому земляку Станіславу Чернілевському, поету та сценаристу: «У Станіслава Чернілевського є позиція. Він не замасковує вад людського характеру, але й не применшує те краще, що в нашому житті безсумнівно домінує…» (Журнал «Київ». 1986. № 7-12. Стор. 30).

У 1989 році стає членом Спілки молодих письменників Радянського Союзу, його було прийнято туди на останній, 9-ій, всесоюзній нараді молодих письменників СРСР у Москві (травень 1989 р.). Як писав з цього приводу поет Василь Герасимюк: «Ще не вийшла його перша поетична збірка, але він, як і Оксана Шалак,— з тих авторів кількох публікацій у республіканській періодиці, які на останній Всесоюзній нараді (нині вже й не скажеш, чи останній за часом, чи взагалі останній) молодих літераторів, були прийняті до Спілки»”.

У 1990 р. дебютував на шпальтах московського поетичного альманаху «Истоки» (1990, № 22, с. 37-38), в ньому вийшли вірші Гнатенка «Мой день», «Холодная осень», які переклав на російську мову поет Сергій Строкань.

У часописі «Дніпро» (1991 р., № 3, с. 146—147) опубліковано вірш «Ми всі крутого часу діти», згодом у часописі «Київ» (1991 р., № 12, с. 63—65) вийшов вірш «Перевтілення». Обидва твори мали великий громадсько-політичний резонанс.

У 1988—1989 рр. працював екскурсоводом у Державному музеї книги та друкарства, у 1989—1990 рр. — входив у правління Добровільного товариства любителів книги УРСР. З 1989 р. по 1992 р. працює консультантом-екскурсоводом, а також старшим науковим співробітником в Державному музеї ім. Т. Шевченка. У 1992—1995 рр. працював у театрі «КІН» під керівництвом В. Семенцова.

Як згадував Гнатенко: «Очень доволен и горжусь тем, что мне довелось поработать в музее Тараса Шевченко в Киеве. В этом музее я застал ещё настоящих шевченковедов, а не людей, которые попали туда по блату. Дружил с дочкой композитора-классика Михаила Вериковского: хотя она была гораздо старше меня, но у нас были замечательные отношения. У неё были просто энциклопедические знания, и я многому у неё научился. Работая в музее, я смог понять, каким был Тарас Шевченко. Потом был театр „КИН“, который находился на Оболони. Мы сделали в этом театре спектакли „Тарас Бульба“, „Птицы невидимого острова“ и много других. Но как-то он сам по себе распался — начались финансовые трудности и стали уходить ведущие актёры»..

Вже у 1992 р. Костя перейшов на дитячу лірику, надрукував чотири перших дитячих вірша у журналі «Однокласник» (1992. № 1): «Душа мудріша», «Дзвін», «Ностальгічний мотив» та «Чарлі».

Разом з Олесем Ульяненком та Олександром Яровим на початку 1990-х рр. входив у творчу асоціацію «500», що згодом саморозпустилася.

У 1994—1995 роках займався редагуванням книг для київської філії харківського видавництва «Фоліо». Як писав у спогадах поет Вишенський Станіслав Олександрович: «Вряди-годи приходив на гостину приятель Романа Корогодського колишній політв’язень психіатр Семен Глузман та упорядник так і не виданої антології „Київська школа поезії“ Кость Гнатенко, котрий теж приятелював з нашим фінансовим директором. До речі, саме Корогодський запропонував на упорядника антології Костянтина Гнатенка. А її редактором мав бути Юрко Ґудзь». (Вишенський С. Після пристрастей і страстей: автобіографічний нарис // Кур’єр Кривбасу. — 2012. — № 268/270. — С. 274—335).

З середини 1990-х рр. постійно живе в у м. Київ, де завдяки спонсорам отримав квартиру на вулиці Малишка…

У 1995 році починає кар’єру на телебаченні. До 1998 року веде ток-шоу «Бар „Чорний кіт“» (режисер Олександр Бар) на УТ-1, далі на телеканалі «Інтер». Згодом короткий час вів нову телепрограму «Чорний кіт XXI століття», яку також закрили. Як розказував Костя, це сталось після того, як він у 1997 р. став виступати як співак та шоу-мен, та зважився на камінг-аут, й з того часу почалася його травля з боку деяких колег: «Критиковали почему-то не меня как телеведущего, а мою сексуальную ориентацию». Також Гнатенко визнав: «Мене поперли за надмірну розкутість та саморекламу».

Щоправда, поетесса Чубач Ганна Танасівна наводить іншу причину усунення Гнатенка з телебачення: «12 квітня 1998 року в телепередачі „Бар Чорний Кіт“ К. Гнатенко та О. Бузина насміхались із творчості Т. Г. Шевченка». З цього приводу Чубач написала вірша «Кривди епохи», який починався словами: «В барі котячім ввечері вчора словом ганьбили Тараса виродки кволі» (Чубач Г. Дзвінка ріка. К., 2000. С. 32). Чубач тоді ж поскаржилася на Гнатенка директору телеканалу.

На завершення, у лютому 2000 р. Гнатенку вдалося випустити на каналі «ТЕТ» лише два випуски телепрограми «Бар „Чорний кіт“». На наступні програми не вистачило грошей, а спонсора знайти не вдалося.. На цьому ток-шоу перестало існувати.

Як писав Іван Тюссо (письменник Іван Рябчій) на шпальтах газети «Бульвар Гордона»: «До засветки на эстраде Костя был известен как стильный телеведущий, однако после обнародования правды о себе самом его быстро забыли. Образ „стильного чувачка“ Гнатенко не имел популярности, поэтому Косте пришлось срочно переквалифицироваться в ведущего и публициста (до сих пор его статьи можно почитать в журнале „Один из нас“)»].

У 1999 — 2000 роках працює над телепроектом «Егоанатомія» на ТВ Табачук. У 2000—2001 роках разом з Артуром Кульповичем також був ведучим телепрограми «Балаганчик» на ТВ Табачук.

Нове амплуа Гнатенка телекритики сприйняли досить гостро. Ось що писала авторка газети «Сегодня» Даша Щаслива: “Була колись в українському телеефірі пристойна програма під назвою «Чорний кіт» (варіант № 1 — ще без блискіток, скафандрів і експертів), яку вів інтелігентний, начитаний хлопець Костя Гнатенко. Його начитаність і інтелігентність не те щоб кидалися в очі, бо ці якості завжди відрізнялися якоюсь непомітністю, але відкладалися в підсвідомості… Пройшли роки. У юнака порідшала зачіска, він станцював у кількох жіночих костюмах і боа пару танців у власному шоу, дав ряд зовсім нескандальных інтерв’ю щодо власної сексуальної орієнтації (говорити про власну орієнтацію або національність з придихом — все одно що хвалитися, що ти народився в четвер) і, нарешті, поблукавши по різних каналах, з’явився на ТБ-Табачук. Що стосується «Егоанатомії», то за жанровим забарвленням — це начебто той же «Чорний кіт» — довірлива, щира розмова на тему «особистість у контексті часу і заданих обставин». Тільки немає у сьогоднішніх розмов колишньої атмосфери щирості, інтересу до співрозмовника — є пересиченість, та особлива манірна стомленість, за фасадом якої живуть, як правило, смертельна нудьга і відсутність якого б то не було інтересу до подій. Але вищесказане — лише припущення, які ще потрібно довести, в той час, як щодо «Балаганчика» доводити нічого не треба…. У народі побутує хитра приказка: «Звідки що береться?». Згадуючи «Чорний кіт» столітньої давності, я з сумом думаю: «куди що дівається?».

У 2000 — 2003 роках — ведучий передач «Пестунчик долі», «Моя зірка» (канал ТВ Табачук), «Друзі наші менші» на Київському телебаченні.

У лютому 2012 року на інтернет-сайті Say.TV презентовано авторський інтернет-проект Гнатенка Andybar-TV («Чорний кіт»), випуски якого онлайн разом з Гнатенком проводив Артур Кульпович.

24 березня 2012 року на Першому національному каналі відбулася прем’єра оновленого нічного ток-шоу «Нащадки» з ведучими Анастасією Рибчинською та Костею Гнатенком. Коментуючи шквал критики на це призначення, продюсер Першого каналу Ілля Ноябрьов заявив наступне: «Нет доказательства, что человек — нестандартной ориентации, и если мы начнем перебирать всех людей нестандартной ориентации на канале, в политике и так далее, то зря с вами потратим время, — прокоментував призначення Ноябрьов. — Гнатенко один из лучших украинских журналистов, прежде всего».

Тим не менш, весною 2014 р. телепрограму «Нащадки» було закрито. 6 квітня 2014 р. вийшов в ефір останній випуск програми.

Активно проявляв себе, як співак, поет-пісняр та композитор. За словами Костянтина: «Перші пісні були написані для Віктора та Любові Анісімових, Ірини Грей, Інеси Братущик та Ореста Хоми. З появою на естраді Ірини Білик ми написали з нею кілька пісень. Писав для ЕL Кравчука. Згодом сам почав писати музику на свої вірші й співаки почали виконувати повністю мої авторські пісні (…) Всі артисти хотіли мати у своєму репертуарі пісні українською мовою. Тоді був високий градус підйому української пісні. Їй було місце і в радіоефірі, і на телебаченні. Була „Територія А“, куди не треба було нести гроші, а записати пісню, зробити кліп. Тоді нами рухала ідея. У ті часи всі вірили, що Україна вже відбулася, а виявилося, що зараз знову доводиться все вигризати».

Написав ряд ранніх пісень для Ірини Білик, також на початку дев’яностих короткий час видавав журнал «Батерфляй».